Амбітний баварець наближається до крісла Юнкера
9 листопада 2018 р.
Європейська народна партія (ЄНП), яка об'єднує в Європарламенті консервативні політичні сили країн ЄС, обрала своїм кандидатом на посаду глави Єврокомісії на виборах-2019 німецького політика Манфреда Вебера (Manfred Weber). На партійному з'їзді 8 листопада в Гельсінкі він здобув 492 з 619 голосів делегатів. 46-річний віце-голова німецької партії Християнсько-соціальний союз (ХСС) переміг у внутрішній боротьбі з екс-прем'єром Фінляндії Александером Стуббом.
Політик-кар'єрист
Кар'єру Вебер побудував у ХСС - баварській регіональній партії, що є політичною сестрою Християнсько-демократичного союзу (ХДС) на чолі з Меркель. Він пройшов шлях від голови молодіжної організації до земельного парламенту. 1996 року Вебер заснував консалтингову фірму в галузі технологій захисту довкілля, виконавчим директором якої, якщо вірити його сторінці на сайті Європарламенту, він і досі є. Після баварського парламенту, 2004 року Вебер був обраний євродепутатом. Через деякий час він зміг позиціонувати себе як експерт із питань внутрішньої політики у власній фракції та зрештою дістався посади її голови. Утім, він ніколи не обіймав жодної урядової посади і не очолював жодного державного органу. Критики Вебера вказують на той факт, що кілька останніх очільників Єврокомісії - Жан-Клод Юнкер, Жозе Мануель Баррозу та Романо Проді - хоча б раз очолювали уряд своєї країни кожен. А це означає, що вони зсередини знали роботу і Європейської Ради, до якої входять глави держав та урядів країн ЄС.
Але у 2014 році Мартін Вебер очолив найбільшу фракцію Європарламенту. Його вважають компромісним гравцем, який радше без зайвого галасу тримає європейських консерваторів укупі. Адже спектр їхнього ідеологічного спрямування, попри приналежність до однієї фракції, досить широкий - від правопопулістської партії "Фідес" з Угорщини до ліберальних бельгійців.
Своїми відверто проєвропейськими поглядами Вебер почасти навіть відмежовується від власної партії в Німеччині - Християнсько-соціального союзу (ХСС), яка сповідує досить критичний до Брюсселя курс. Саме через це ХСС відмовився висувати його своїм топ-кандидатом на виборах до Європарламенту 2014 року. У питанні міграційної політики він уміло лавірував між позиціями німецької канцлерки Анґели Меркель (Angela Merkel) і свого партійного шефа, чинного глави МВС Горста Зеегофера (Horst Seehofer). Завдяки цьому йому вдалося втримати у фракції 11 угорських противників ЄС, і це попри гучну критику з різних боків.
Меркель за Вебера
У вересні цього року подібно до великих діячів світової політики Манфред Вебер через Twitter повідомив, що боротиметься за те, аби очолити список Європейської народної партії (ЄНП) на виборах до Європарламенту в травні 2019 року. Кінцева мета 46-річного німця Вебера - "стати президентом Єврокомісії", йшлось тоді одразу в кількох твітах - спочатку англійською, потім німецькою, а потім французькою. "Тривати так, як є, далі не може. Європі потрібно більше демократії", - написав він. Утім, сам Вебер французькою не говорить, а його англійська - така собі. Досі знання англійської та французької поряд із рідною мовою завжди були традицією очільників Єврокомісії, в якій працюють понад 38 тисяч чиновників із різних країн Європи. Тож дехто з європарламентарів вбачав у цьому великий мінус Вебера.
Крімс того, як і у випадку з багатьма іншими європейськими політиками, Манфреду Веберу передбачали проблеми, оскільки за межами європейських структур у Брюсселі та його виборчого округу в німецькій Баварії його мало хто знає навіть у Німеччині. Не кажучи вже про інші країни ЄС. Крім того, представники багатьох малих держав ЄС сумнівались у тому, що німець на чолі Єврокомісії - хороша ідея в принципі. Адже найбільша держава ЄС, яка до того ж є найбільшим платником до бюджету ЄС, може тоді бути сприйнята меншими країнами Євросоюзу як надто домінантна. Востаннє німець очолював Єврокомісію 1967 року. Після Вальтера Галльштайна (Walter Hallstein) таких не було - він і сам відмовився від висунення власної кандидатури на другий термін під тиском Франції.
Незважаючи не це, на з'їзді ЄНП 8 листопада Веберу нічого не завадило. Кажуть, що католику, який міцно закріпився у партійній верхівці ХСС, мало б чого вдалось в європейській політиці, якби не канцлерка ФРН. Йому вдалося заручитися її підтримкою, і якби не Анґела Меркель (Angela Merkel), шанси Вебера здобути перемогу на виборах Європарламенту та очолити Єврокомісію, пройшовши всю складну передбачену для цього процедуру, дорівнювали б нулю. Подейкують, що німецька канцлерка разом із французьким президентом Еммануелем Макроном домовилися про те, що Єврокомісію наступного року має очолити німець, а на чолі Європейського центробанку (ЄЦБ) стане француз. Жодних офіційних коментарів з приводу майбутніх кадрових перестановок у Брюсселі з боку канцлерки, втім, досі не було.
Як поводитиметься Макрон?
Але навіть якщо Манфреду Веберу вдалось переконати в своїй кандидатурі колег у ЄНП, на шляху до верхівки Єврокомісії на нього чекатиме ще багато інших бар'єрів. Яким буде розподіл мандатів у Європарламенті за результатами виборів-2019, спрогнозувати нині дуже важко, особливо з огляду на зростання популярності правопопулістів у багатьох країнах ЄС. Імовірно, що консерватори і соціал-демократи, як це є зараз і було вже довгий час, більше не матимуть разом більшості мандатів. Тобто для затвердження президента Єврокомісії знадобиться якась третя сила, яка, можливо, не захоче підтримувати ту саму кандидатуру, що й більшість. Навіть німецькі соціал-демократи вже встигли заявити, що не підтримуватимуть кандидатуру Манфреда Вебера.
Відкритим залишається і питання, в якому напрямку рухатиметься в Європарламенті нова французька партія президента Еммануеля Макрона "Республіка на марші". Сам лідер наполягає на тому, аби жодного автоматичного обрання першого номера в списку партії-переможниці на виборах на посаду глави Єврокомісії не було. Адже формально право пропонувати кандидатуру мають глави держав та урядів ЄС, яких після виходу Великобританії тоді вже лишиться 27. Тож Манфред Вебер перебуває лише на початку тривалої виборчої кампанії з невідомим фіналом. Його шанси замінити на посаді чинного главу Єврокомісії Жана-Клода Юнкера, який перед цим 20 років очолював уряд Люксембурга, виглядають досить посередньо. Як заохочувальний приз йому зрештою може дістатися інша топова посада в ЄС - голови Європарламенту.