Чорногорія. З думкою про незалежність
5 березня 2006 р.У Брюсселі було розроблено угоду, згідно з якою Чорногорія зобов’язалася зачекати три роки. І лише потім проводити референдум про відокремлення від Сербії та незалежність. У 2006 – термін добіг кінця. Щоб рішення загального волевиявлення набуло чинності, щонайменше 55 відсотків учасників референдуму мають проголосувати „за”. Чому? Пояснює посланець ЄС у Чорногорії Мирослав Лайсак:
"Ми запропонували таке процентне співвідношення, тому що – ми в цьому переконані - не важко буде набрати саме стільки голосів у Чорногорії, а результат голосування таким чином набуде легітимності."
У Чорногорії протягом останнього десятиліття керує прозахідний блок, на чолі якого - прем’єр-міністр Міло Джуканович. Саме він прагне незалежності країни. Опозиція ж виступає за єдність із Сербією і вважає, що на референдумі прибічникам незалежності не вдасться дістати достатню кількість голосів. Розповідає політолог Срд”ян Дармановіч:
"Що буде, якщо менше 55 відсотків громадян проголосують за незалежність? Посилення конфедерації не відбудеться. Але Чорногорія залишиться її частиною. Що робити далі, голова болітиме у Брюсселя. Це ж вони вигадали – не ми.”
Керівництво у Подгориці не має підтримки етнічної більшості у країні. Натомість серед прибічників ідеї незалежності – національні меншини – боснійці та албанці. У такій ситуації, щоб не було проблем із трактуванням результатів волевиявлення, ЄС радить укласти чіткий закон про референдум, і чітко сформулювати запитання. Депутат німецького Бундестагу та експерт з питань Балкан Ута Цапф розповідає:
"Референдум – це демократичний інструмент, який мають використати мешканці Чорногорії, щоб самим визначити свою долю. Тому потрібно створити такі умови, щоб потім результат референдуму не можна було б інтерпретувати по-різному."
450 тисяч мешканців Чорногорії зможуть висловитися „за” чи „проти” незалежності вже 21 травня. Щоб запобігти відділенню від Сербії вистачить 200 тисяч голосів.
Тетяна Карпенко