Вимушена еміграція
30 березня 2012 р.
79-річний угорський письменник єврейського походження Акош Кертес, який пережив на своїй батьківщині Голокост і сталінізм, півроку тому став об'єктом такої масивної політичної антикампанії, що не бачив для себе іншого виходу, як попросити політичного притулку в Канаді. В американсько-угорському тижневику він написав: «Мені було надзвичайно важко наважитися на цей крок, адже угорська мова – це моє життя. Угорщина – це моя домівка, я тут народився. Сподіваюся, що одного дня зможу повернутися до демократичної, толерантної та чуйної Угорщини».
Як так могло статися, що письменник з політичних міркувань вимушений був емігрувати з країни-члена Європейського Союзу? Випадок Кертеса спричинив великий резонанс. І не лише в Угорщині, але й за кордоном. Його колега, письменник Дьєрдь Далош, що мешкає в Берліні, називає це «трагічним випадком» і вважає, що це свідчить про «високий ступінь істерії, яка панує в угорській політиці та культурі».
Державна зрада?
Що ж трапилося? Акош Кертес останніми роками дедалі частіше зазнавав різного роду антисемітських утисків. У серпні 2011 року в ході гарячої полеміки він закинув угорцям, що ті й досі не переосмислили Голокосту. У своїй статті він написав: «Угорець як такий генетично виродився. Він щасливо занурюється у болото диктатури, хрюкає, об’їдається всіляким багном і не хоче усвідомити, що його годують на забій. Він не хоче вчитися, не хоче працювати, він може лише заздрити і нищити тих, хто досяг чогось своєю працею, навчанням чи інноваціями».
Різкі слова. Але по суті своїй вони не так вже й віддалені від того, що самі угорці самоіронічно приписують своєму мадярському національному характерові: схильність до заздрості та ліні. Незважаючи на це, стаття мала ефект бомби, на адресу якої градом посипалася істерія консерваторів і правих радикалів. Унаслідок тиску Кертес взяв назад репліку про «генетичне виродження».
Та це не врятувало його від позбавлення звання почесного громадянина Будапешта. Точилися також дискусії про позбавлення його усіх державних премій. А праворадикальна партія Jobbik, друга за потужністю політична сила в Угорщині, навіть вимагала порушення проти нього судової справи за державну зраду. Кертес терпів цю зливу образ цілих п'ять місяців, а тоді просто виїхав до Канади.
Виплекані паростки расизму
Випадок Кертеса став одним з найбільш гучних культурно-політичних скандалів з моменту приходу до влади в Угорщині націонал-консервативної партії FIDESZ на чолі з Віктором Орбаном. Це сталося під час парламентських виборів наприкінці квітня 2010 року. Партія не просто пройшла до парламенту, а завоювала дві третини голосів, заручившись таким чином конституційною більшістю.
Орбан, не гаючи часу, одразу почав структурні та ідеологічні перетворення в країні. Керівництво на місцях одразу було змінено. Зміни в роботі громадсько-правового мовлення та закон по ЗМІ наприкінці 2010-го стали першими гучними дзвонами тривоги. Журналістів зобов'язали, зокрема, так висвітлювати події політичного та культурного життя країни, аби посилювалися угорська національна культура та національна свідомість.
Також кампанії проти критично налаштованих митців належать нині до звичних явищ, які уряд мовчки схвалює. Схожий до Кертеса випадок стався, приміром, у січні 2011 року з піаністом Андрашем Шиффом. У листі до газети Washington Post він висловив занепокоєння щодо наростання расизму, антисемітизму, ксенофобії та шовінізму в Угорщині. Після цього про піаніста написали, що він духовний нащадок угорсько-єврейських більшовиків, усіх представників яких, на жаль, не вдалося вирізати.
Процес проти філософів
Такі самі образливі випадки можна знайти й щодо угорських гомосексуалістів, як це сталося з Робертом Алфолді, який успішно очолює Будапештський національний театр і не приховує своєї сексуальної орієнтації. Неодноразово його кандидатуру обговорювали на парламентських засіданнях, називаючи те, що він робить, «нехристиянським» та «неугорським». А депутати-праворадикали його називають не інакше як Роберта. На захист Алфолді ніхто не стає, навіть опозиціонери.
Та, мабуть, наймасштабнішим культурно-політичним скандалом в історію Угорщини на чолі з Орбаном увійде так званий «процес проти філософів». На початку 2011 року уповноважений уряду порушив розслідування щодо провідних угорських філософів, в тому числі і проти 82-річної Агнеш Хеллер, однієї з найвидатніших мислительок у Східній Європі. Їй та іншим колегам закинули зловживання коштами, що виділялися на дослідження. Справа вже давно луснула за браком доказів, але вірні урядові ЗМІ встигли облити брудом філософів, наперед оголосивши їх винними.
«Багато моїх друзів виїжджають з Угорщини. Мене мало не кожні два тижні запрошують на прощальні вечірки, - каже мистецтвознавець з Будапешта Анна Балінт. - Дехто їде, тому що вони матеріально не можуть звести кінці з кінцями, інші – через відсутність перспектив. Якщо хтось виступає з критикою, того можуть одразу звинуватити у зраді вітчизни або ж приписати йому якісь інші абсурдні злочини».
Письменник Дьєрдь Далош переконаний: те, як угорська влада нині вчиняє з культурою, він навіть не може назвати словом «боротьба». «Це не боротьба, це – знищення. Жертвою стає культура, література, театр. Бо єдине, чим влада тут керується, - це здобути ще більше влади», - підсумовує письменник.