Чому Едвард Сноуден боїться виходити з дому в Москві

Permanent Record ("Особова справа") - не перша книга Едварда Сноудена. Проте саме на неї чекали особливо. Причому як ті, хто вважає 36-річного технічного спеціаліста американських спецслужб шляхетним викривачем таємниць, так і ті, хто називає Сноудена зрадником чи, в кращому випадку, наївним простаком, задуреним китайською та російською розвідками.

Інструкція для чайників

У травні 2013 року Сноуден почав передавати секретну інформацію Агентства національної безпеки США (АНБ) виданням The Gardian та The Washington Post. Незабаром він зняв усі кошти зі свого рахунку й таємно, нічого не сказавши навіть своїй нареченій, полетів в Гонконг, а звідти пізніше - в Росію, де отримав тимчасовий притулок. За даними Пентагону, Сноуден викрав майже два мільйони таємних файлів, тому в США на нього чекає суд за звинуваченням у шпигунстві та розкраданні державного майна.

Про те, що сталося з ним після 2013 року, колишній агент розповідає в новій книзі дуже мало. Натомість там багато загальних роздумів про аморальність електронного стеження, небезпечність інтернету, сумнівну ефективність роботи спецслужб (зрозуміло, американських) тощо. Частина книги написана так, наче багатослівна інструкція з комп'ютерної безпеки для чайників. В інтернеті багато таких інструкцій та попереджень: не відкривайте вкладення до сумнівних електронних листів, наприклад.

Спецслужби самі винні

Все ж Едвард Сноуден з задоволенням описує і конкретні речі: як він копіював інформацію за допомогою старих, списаних в АНБ комп'ютерів, як виносив її з-під самого носа охорони, заховавши карти пам'яті в кубику Рубіка чи й просто поклавши в кишеню. Вони й справді займають дуже мало місця (microSD - розміром 15х11 мм), а кубик Рубіка Сноуден постійно носив з собою, крутив в руках, на ходу збирав і розбирав, дарував колегам, тому до цього звикли. Проте технічні деталі - кодування даних, маскування слідів копіювання у внутрішній мережі АНБ - Сноуден замовчує. Начебто для того, "щоб остаточно не занапастити Агентство національної безпеки".

Про колег з АНБ, працівників ЦРУ та ФБР автор говорить, неприховано кепкуючи: вони тупуваті, марнославні, зневажають Конституцію США, дивляться порно в інтернеті й до того ж без смаку, недбало вдягаються - зовсім йому не рівня.

Одного такого неохайного керівника Сноуден якось зустрів у коридорі, коли ніс в руках старий комп'ютер, на який копіював таємні документи. Керівник запитав, для чого агенту давно списаний прилад. "Краду секрети", - відповів той, й вони, посміявшись, розійшлися.

Американські таємні служби шпигун-викривач звинувачує в усіх смертних гріхах, навіть у витоку секретної інформації, яку він сам зібрав, таємно виніс з будівлі АНБ й передав журналістам. Мовляв, охороняли ці таємниці погано, до них не можна було допускати його - молодого хлопця без вищої освіти. Так би мовити, самі винні: це не він, вони завдали такої величезної шкоди нацбезпеці США.

Сноуден розмірковує, наче кишеньковий злодій, який звинувачує обікраденого ним власника гаманця. Мовляв, той зайшов у переповнений автобус з грішми в кишені штанів.

Сім років роботи в розвідці й раптове прозріння

Крім того, Сноуден постійно, навіть настирливо запевняє читача у своїй наївності: він не знав і не розумів, чим займатиметься в ЦРУ та АНБ. Проте він пропрацював там сім років! І лише в кінці прозрів?! Хоча Сноуден наполягає, що довго вирішував розсекретити інформацію про глобальне стеження, хронологія описаних ним подій цього не підтверджує.

Загалом чимало з того, що Сноуден розповідав та розповідає про себе, зокрема і до публікації книги, є дуже суперечливим. Чи дійсно він страждає на епілепсією? Чи є він віруючим буддистом? Як його знайшла в Москві американська наречена?

Також після прочитання "Особистої справи" лишається багато питань. Одне з головних: Сноуден передав вкрадені документи лише журналістам чи співпрацював (щонайменше, після втечі зі США) з російськими та китайськими спецслужбами? В Росії, як запевняє колишній агент, він опинився цілком випадково. Збирався летіти через Москву далі: в Гавану, Каракас, Кіото. Однак затримався в Росії, бо США скасували його паспорт.

Водночас автор розповідає, що намагався отримати притулок в різних країнах - тобто тут анульований паспорт не мав значення. І куплені ним квитки з Гонконгу (до речі, на рейс "Аерофлоту" - російської державної авіакомпанії) передбачали проміжну зупинку в московському міжнародному аеропорту майже на добу! Що він збирався робити в Москві весь цей час зі своєю адвокаткою, яка летіла з ним?

Загалом, ми маємо повірити йому на слово, що він гордо відмовився співпрацювати з ФСБ та знищив іще в Гонконзі криптографічний ключ, що давав доступ Сноудену до таємних документів американських спецслужб.

Це теж викликає питання. Якщо знищив, то чому лише в Гонконзі, а не до втечі, ще у США? Адже таким чином він ризикував, що ключ отримають китайці, з якими Сноуден теж начебто не хотів співпрацювати. І навіщо було взагалі знищувати ключ, якщо про втечу шпигуна вже знали та його доступ до таємних файлів, звичайно ж, був заблокованим?

Сноудену подобається в Росії, але він хотів би жити на Заході

Як би не було, Сноуден затримався в Росії поки на шість років. Про своє теперішнє життя він пише дуже мало: близько десяти сторінок з понад чотирьохсот. Колишній агент АНБ живе в трикімнатній квартирі з американкою, з якою одружився у Москві, ходить в музеї, оперу й дивується тому, як легко його адвокат Анатолій Кучерена отримує квитки в ложу Большого театру. Коло спілкування Сноудена дуже обмежене, з росіянами він майже не спілкується.

Автор пише, що його життя тепер мало відрізняється від колишнього в США: він годинами сидить за комп'ютером, грає і спілкується в інтернеті, їсть у Burger King. І водночас, виходячи на вулицю, міняє окуляри, закутується в шарф, натягує капюшон, намагається не піднімати голову і не світити обличчям там, де встановлені відеокамери. Загалом, маскується. Чого він боїться? Незрозуміло. За  словами Сноудена, він твердо переконаний, що Росія не видасть його американцям.

Якось у Третьяковській галереї відомого шпигуна упізнала молода туристка, яка говорила англійською з німецьким акцентом, й попросила зробити разом селфі. Він так розгубився, що погодився, але потім одразу втік з галереї. Сноуден ще довго боявся, що фото з'явиться в соцмережах. Але не з'явилося - на його велике полегшення.

У Росії Сноудену подобається. Та водночас він досі не полишає спроб отримати притулок в якійсь західній країні: Франції чи Німеччині, наприклад. Лише б не видали Сполученим Штатам.