Чи стане Штайнмаєр президентом Німеччини?
2 листопада 2016 р.Чинний федеральний президент Німеччини Йоахім Ґаук вирішив не претендувати на дозволений німецькою конституцією другий п'ятирічний термін перебування на цій посаді. Вибори його наступника призначені на 12 лютого 2017 року.
Хто обійме цю посаду? Охочих, як виявилося, не так багато. У німецькій пресі в останні тижні називали різні імена, але багато видатних і шанованих VIP-персон ФРН, які підходять на цю посаду, вже відмовилися від такої можливості. Цього поки не зробив міністр закордонних справ Німеччини Франк-Вальтер Штайнмаєр.
Барометр політичної ситуації
Глава німецької держави не володіє реальною владою у країні. Але пошук кандидатів на цю посаду й сама процедура її заміщення є доволі чутливим барометром політичної ситуації у Німеччині та дзеркалом розстановки сил.
Цього разу ситуація видається особливо пікантною. Так вже вийшло, що вибори президента проходитимуть лише за півроку до загальнофедеральних парламентських, від результату яких залежатиме, хто, власне, буде реально керувати Німеччиною надалі. Ця обставина вносить додаткову інтригу до передвиборної боротьби, у партійно-політичне змагання і з'ясування відносин між урядом та опозицією.
Президента обирають так звані Федеральні збори, які скликаються раз на п'ять років виключно для цієї мети. До них входять депутати Бундестагу й делегати від федеральних земель відповідно до розстановки сил у ландтагах. Усього - 1260 осіб.
Представники правлячих у Німеччині консерваторів і соціал-демократів та їхні прихильники з-поміж посланців федеральних земель мають у Зборах переважну більшість, тобто могли би без клопоту вже у першому турі голосування забезпечити переконливу перемогу своєму кандидатові. Проблема в тому, щоб знайти такого, який би влаштовував і консерваторів канцлерки Анґели Меркель, і соціал-демократів її заступника Зіґмара Ґабріеля, який і сам націлився у глави уряду.
Стратегія Ґабріеля
Пошук такої надпартійної та авторитетної в країні фігури поки успіхом не увінчався. Однак 24 жовтня Ґабріель заявив, що у Соціал-демократичної партії Німеччини "вже є кандидат, який відповідає всім необхідним критеріям: Франк-Вальтер Штайнмаєр".
Штайнмаєр - соціал-демократ і вже через це не влаштовує консерваторів. Але на їхні голоси Ґабріель, швидше за все, і не розраховує. Не набравши абсолютної більшості в перших двох турах, його кандидат міг би отримати підтримку відносної більшості, достатньої у третьому турі - за умови, що Штайнмаєра підтримають Зелені, посткомуністи з Лівої партії та хто-небудь із незалежних делегатів.
Зелені такий варіант не виключили й зайняли вичікувальну позицію. Ліві ж, підкорюючись, скоріше, інстинктові одразу відмітати все, що надходить від політичного опонента, спочатку кандидатуру Штайнмаєра навідріз відкинули. Лідери посткомуністів пояснили, що не підтримають цього кандидата як одного з архітекторів болючих соціальних реформ, які на початку 2000-х років проводив у Німеччині колишній канцлер Ґергард Шредер.
Ліві і Штайнмаєр
Минув тиждень, і з табору посткомуністів залунали інші голоси. Стали говорити про "позитивні акценти" Штайнмаєра у зовнішній політиці.
Співголова фракції Лівої партії у Бундестазі Сара Ваґенкнехт минулої неділі, 30 жовтня, в інтерв'ю газеті Bild am Sonntag наголосила, що "Штайнмаєр, на відміну від "чорно-зеленого" брязкання зброєю (тобто, жорсткої позиції консерваторів і Зелених. - Ред.), розумно розставляє акценти в політиці щодо Росії".
Вона мала на увазі нещодавнє гучне висловлювання міністра закордонних справ про "брязкання зброєю" у відносинах між Заходом і Росією, яке багато хто сприйняв як критику дій НАТО. Президент ФРН не має зовнішньополітичних компетенцій, але часто буває в інших країнах, а своїми висловлюваннями про ситуацію у світі багато в чому задає тон громадській дискусії.
"Подивимося, чи висуне Штайнмаєр і справді свою кандидатуру і хто буде його суперником", - підсумувала Ваґенкнехт і заявила, що Ліва партія, можливо, все ж таки проголосує за кандидатуру чинного міністра закордонних справ.
Що спонукало посткомуністів змінити свій підхід?
Зовнішній фактор?
Одна причина - консерватори, яких Ліва партія не любить ще більше, ніж соціал-демократів. Якщо партії правлячої коаліції так і не зуміють домовитися про спільного кандидата, то обрання Штайнмаєра всупереч бажанню Анґели Меркель стало б її особистою серйозною поразкою і демонстрацією безсилля християнських демократів.
Утім, не виключено, що є й інша причина - зовнішня. У вересні цього року стало відомо, що, поряд з іншими німецькими політиками, Сара Ваґенкнехт, а також штаб-квартира Лівої партії піддалися атаці, імовірно, російських кібершпигунів.
Підвищений інтерес Кремля саме до посткомуністів може полягати в тому, що за їхньої допомоги можна домогтися усунення з посади канцлера незручної для Москви Анґели Меркель і обрання на цей пост куди більш лояльного, за оцінкою німецьких політологів, Зіґмара Ґабріеля.
До цих пір створенню союзу соціал-демократів, посткомуністів і Зелених заважали деякі непримиренні протиріччя між першими і другими. Якщо вони будуть усунені, то зміна влади в Німеччині стане цілком реальною перспективою, а спільне голосування на Федеральних зборах за Штайнмаєра - її генеральною репетицією.