У пошуках вкраденого мистецтва

Декілька років тому Ілліч зник. Щоправда, не з Мавзолею, а з художнього складу в районі Кельн-Мюльхайм. Йшлося тоді не про мумію вождя світового пролетаріату, не про його скульптуру або бюст, а про портрет вартістю майже в мільйон євро, пензля засновника поп-арту Енді Уорхола. Цей портрет Леніна в натуральний зріст є одним з найбільш значущих в серії уорхолівських образів Ілліча.

Після того, як Art Loss Register оголосила про внесення Ілліча в свій банк даних, зловмисники настільки злякалися, що через декілька днів власноруч нишком повернули вкрадене полотно. Розповідає виконавчий директор німецької філії Art Loss Register, історик-мистецтвознавець Уллі Зеєгерс:

„По-перше ми, в міру можливості, намагаємося зареєструвати у власному банку даних крадіжки предметів мистецтва в усьому світі, починаючи від зниклих вчора до викрадених нацистами під час Другої світової війни, а також те, що привласнив дехто з союзників уже після її завершення. По-друге, на базі цього банку даних, що охоплює 120 000 предметів мистецтва, ми ведемо пошуки пропаж. Ми дуже тісно працюємо з організаторами аукціонів, з Інтерполом, ЦРУ і ФБР. Також нашими послугами користуються страхові компанії, що бажають довідатися про статус і походження різних художніх об’єктів, які пропонують їм застрахувати. Або ж приватні колекціонери, що вирішили придбати той або інший витвір, і бажаючі переконатися в тому, що його не було вкрадено. Ми також дуже тісно співпрацюємо з власниками галерей, які щодня купують нові роботи“.

Art Loss Register було створено в січні 1991 року в Лондоні. Її організатором став нинішній голова правління організації Джуліан Редкліфф, що придбав банк даних у американської організації International Foundation for Art Research, яка з кінця шестидесятих до того часу зібрала інформацію про 30 000 вкрадених предметів мистецтва. Ця інформація і стала основою банку даних Art Loss Register, що не тільки розширила картотеку американців, але і створила її електронну версію.

„Наші дані знаходяться не в інтернеті, а в інтранеті – у внутрішній мережі, і доступні лише для співробітників чотирьох наших бюро, в Лондоні, Нью-Йорку, Кельні і Санкт-Петербурзі. Ми не хочемо, щоб цю інформацію бачили всі, оскільки не бажаємо демонструвати її злочинцям. Наша стратегія розшуку краденого мистецтва проста: аукціон, галерея або ж приватний колекціонер звертається до нас, з метою переконатися, що предмет, який він збирається продати або купити –„чистий”. Ми також пропонуємо свої послуги на найбільших ярмарках мистецтва Європи і Північної Америки. На своєму комп'ютері ми швидко перевіряємо „чистоту“ того або іншого витвору, і відповідно сертифікуємо його“.

Реєстрація краденого об'єкту в Art Loss Register коштує лише тридцять євро, а ось запити з видачею сертифікату обійдуться клієнтові у 80 євро. Для реєстрації зниклого об'єкту той повинен відповідати двом критеріям: коштувати не менше тисячі євро, а також бути сфотографованим і пронумерованим. До того ж необхідна точна інформація про те, в якому саме місці знаходиться підпис автора“.

Квота розкриття Art Loss Register – двадцять чотири відсотки, що набагато вище, ніж у поліції. Але це не означає, що за допомогою бази даних знаходиться лише кожен четвертий зареєстрований у неї предмет. В середньому, щороку її співробітники знаходять дві тисячі зареєстрованих об'єктів, але їх виявлення веде до знахідки інших, у базі не зареєстрованих. Тому нерідко загальна кількість щорічно знайдених і повернених господарям шедеврів сягає 5 тисяч.

А якою же була найцікавіша знахідка в кар'єрі Улли Зеєгерс?

„То було одне полотно Поля Сезанна, викрадене із приватного зібрання „Геррі і Майкла Беквінів“ ще 1978 року. Беквіни зареєстрували картину у нас в 1998-му. Через півроку вона спливла у одного галериста із Швейцарії. Ми негайно зажадали від поліції заарештувати картину, і вона повернулася до Беквінів. Власники дуже здивувалися і зраділи, оскільки за останні двадцять років ціни на полотна імпресіоністів значно підскочили. Наприкінці 1999 року Беквіни виставили цю картину на „Сотбіс“, де та була продана за 16,5 мільйонів фунтів“.

Нерідко розслідування Art Loss Register ведуть і до затримання зловмисників. Одного разу детективи займалися пошуком кольє вартістю в шість мільйонів швейцарських франків. Воно було застраховане і компанія виплатила компенсацію. А ось через три місяці, під час повторної перевірки каталогів „Сотбіс“ в Гонконзі, кольє пізнали. Ділок, що бажав його продати, виявився тим самим нібито окраденим господарем прикраси. Його було заарештовано в готелі, де він проживав за підробленим паспортом.