У Німеччині дискусія щодо можливої публікації маніфесту Гітлера
24 січня 2012 р.З 11 листопада 1923 року в'язень Адольф Гітлер сидить у тюрмі за зраду батьківщини. Його спроба путчу провалилася, націонал-соціалістський марш у Мюнхені закінчився кровопролиттям. Здавалося б, це його кінець. У країні панує політичний хаос, економіка зруйнована, всепоглинаюче безробіття, на вулицях сутички правих і лівих. Веймарська Республіка - в агонії.
Гітлер використовує цей час, аби сформулювати свої політичні візії. Усього кілька місяців знадобилося йому, аби написати «Мою боротьбу» - грубу мішанину ідеологічного маніфесту, автобіографії та збитих докупи спотворених цитат з інших книжок та політичних памфлетів. У цій праці він тематизує расистську та антисемітську ідеологію, пише про війну та націонал-соціалістську революцію та аргументує свої претензії на владу. Книгу оприлюднять лише двома роками пізніше, коли Гітлер уже буде на волі.
Агітка як бестселер
До 1933 року було продано близько 300 тисяч екземплярів в якості дешевого «популярного чтива». Згодом з книги штучно роблять бестселер з мільйонними тиражами, вона мусить бути у кожному «ідеологічно правильному» домі, її вивчають у школі, дарують від імені держави молодятам… Історики дуже сумніваються, що книгу справді прочитали мільйони людей. Але «Моя боротьба» без сумніву була бізнесовим успіхом для партії Гітлера та видавництва, та й сам фюрер чимало на ній заробив.
«Мою боротьбу» можна було читати й за кордоном – про це теж подбали, переклавши її французькою, англійською, іспанською та багатьма іншими мовами. Коли Друга світова скінчилася, ніхто більше не хотів мати нічого спільного з гітлерівським «бестселером». Мільйони екземплярів, що ще залишалися в німецьких домівках, почали знищувати як «прикру спадщину». Однак знищили, вочевидь, далеко не все. У 2005 та 2009 роках в Англії за шалені гроші з аукціону пішли примірники з автографом автора.
Шкідлива пропаганда?
Оцінка істориків вже десятиліттями нещадна: праця Гітлера перебільшена, ірраціональна, сумбурна, заплутана, надумана, притягнута за вуха, егоцентрична, з кульгавою стилістикою та політично бездарна. «Дивний затхлий запах вдаряє читачеві в ніс зі сторінок цієї книги», - написав історик Йоахім Фест. «Гітлер майже нічого не написав сам. Він лише зробив колаж зі збірників проповідей політичних маргінальних угруповань», - читаємо в іншої дослідниці Бріґітте Гаманн.
У Німеччині оприлюднення книги Гітлера заборонено. Вона вважається антиконституційною пропагандою та засобом розпалювання міжетнічної ворожнечі. У такий спосіб влада намагається завадити зловживанням або політичному зомбуванню читачів – аргумент, який сьогодні з огляду на вже давно вкорінені демократичні принципи багатьом видається безглуздим. Британський історик Айян Кершоу колись сказав, що намагання цензурувати читачів у добу інтернету є марною справою. Справді, книгу Гітлера уривками або цілком можна без великих зусиль знайти в інтернеті. А за кордоном – в Індії, Росії, Туреччині чи Хорватії – її навіть можна знайти в книгарнях.
Межі авторського права
Суперечка, яка виникла нині довкола публікації – цього разу британським видавцем Петером МакДжі (Peter McGee) – наразилася не стільки на ідеологію, скільки на авторське право. Річ у тім, що право на публікацію гітлерівського манускрипту після війни союзники передали баварському земельному урядові, оскілки місцем проживання Гітлера до останнього вважався Мюнхен. Досі баварський уряд юридично успішно протистояв усім спробам опублікувати витяги з тексту «Моєї боротьби».
Тож, і цього разу баварці пообіцяли використати всі засоби, аби не допустити цього. Утім, заковика в тому, що за законом дія авторського права минає через 70 років з моменту смерті автора. Це означає, що вже 2015-го, через 70 років після самогубства Гітлера 1945-го, «Мою боротьбу» безпроблемно може оприлюднювати будь-хто. Тому британському видавцеві закидають спробу випередити цей момент, аби встигнути нажитися на цій книзі.
Наукові публікації
Наукове опрацювання книги Гітлера «Моя боротьба» вже давно здійснено. Мюнхенський інститут новітньої історії готує нині серйозне видання з коментарями істориків. Воно має з’явитися до того, як манускрипт почнуть видавати з комерційними цілями. Утім, історик з Відня Бріґітте Гаманн ставиться до цього скептично. По-перше, вона вважає, що це робить надто багато честі літературно та ідейно недолугій праці Гітлера. А по-друге, цим, мабуть, багатотомним виданням зацікавляться хіба що фахівці. Для широкого загалу достатньо було б пояснити кілька витягів.
Питання, чи можна дозволяти продаж у німецьких кіосках витягів з «Моєї боротьби», залишається суперечливим. Міністр ФРН у справах сім'ї та молоді Кристина Шредер вважає, що допустити цього нізащо не можна – з огляду на численні пам'ятки по цілій Німеччині, які нагадують про злочини націонал-соціалістичного режиму. Натомість президент Центральної ради євреїв у Німеччини Дітер Ґрауманн ставиться до цього спокійно, бо вважає, що прочитання цієї книги сучасниками лише «розвінчає» її.
Автори: Корнелія Рабіц / Христина Ніколайчук
Редактор: Євген Тейзе