Відтік капіталів

Раптове масове зняття клієнтами грошей з рахунків може похитнути стабільність будь-якого банку. Зрештою, гроші вкладників не припадають порохом, лежачи без діла у сховищах: банки заробляють на інвестиціях та позиках, тож кошти на балансі банків постійно циркулюють. Ця бізнес-модель працює, одначе, лише, якщо клієнти довіряють банкам, у яких тримають свої заощадження, і впевнені у надійності своїх вкладів.

Інакше кредитним інститутам загрожує банкрутство, а це, у свою чергу, має вплив і на національну економіку країни. Іншими словами, якщо громадяни виведуть свої заощадження з банків і почнуть зберігати їх вдома під матрацом чи перекажуть за кордон, національна економіка відчує дефіцит капіталу, операції з інвестиціями та кредитуванням будуть значно ускладнені або й взагалі неможливі.

Сьогодні реалізація такого сценарію на Кіпрі виглядає цілком реалістичною: з першими повідомленнями про кризову ситуацію під банкоматами банків вишикувалися довгі черги. До того, як уряд офіційно оголосив про те, що банки не відкриються до вівторка наступного тижня, громадяни сподівалися зняти свої заощадження з рахунків. У Нікосії можна було побачити цілі родини, які стояли у чергах до банкоматів. Країною шириться страх неліквідності банків. "Коли у вівторок банки відкриють знову, я заберу решту своїх заощаджень", - розповіла у розмові з кореспондентом DW адвокатеса, якій пощастило зняти до розгортання кризи 1300 євро.

Як обмежити відтік капіталу?

Контроль за відтоком капіталів міг би стати на заваді реалізації найгіршого сценарію. Варіантів контролю існує більше, ніж один, але основна мета однакова - обмеження раптового масового відтоку коштів. Один з варіантів - запровадження державою податку на операції з переказами валюти за кордон або на отримання грошей з-за кордону. На щабель сильнішим може бути накладення обмежень на вільне зняття грошей з депозитів, яке можна визначити граничною сумою на певний часовий період, тобто, наприклад, не дозволяти знімати з рахунку більше 500 євро на тиждень. На Кіпрі у перші дні кризи граничну суму визначили у 350 євро на особу. Додатковим варіантом може бути вимога отримання спеціальних дозволів на здійснення таких трансакцій.

Звичайно, подібні механізми контролю значно обмежують права громадян та бізнесу. З іншого боку, вони дозволяють державі, банкам та регуляторам зупинити безконтрольний відтік капіталів і у такий спосіб стабілізувати економіку.

Вільна доріжка для грошових потоків

Для більшості країн з ринковою економікою запровадження обмежувальних механізмів контролю за капіталопотоками - табу ще з 1970-х років. Після закінчення дії Бретон-Вудської міжнародної валютної системи, яка після Другої світової війни регулювала валютні курси, уряди країн з ринковою економікою беззаперечно дотримувалися головного кредо: капітали можуть вільно переходити туди, де у них виникає потреба та де вони приносять високу доходність. Міжнародний валютний фонд і Світовий банк теж підтримували цей принцип, закликаючи країни, що розвиваються, та країни з перехідною економікою максимально полегшувати контроль за рухом капіталів.

У Європі запровадження обмежень на рух капіталів вважають крайнім заходом, знову ж таки, через обмеження прав громадян, яке це тягне за собою. До слова, вільний рух капіталів належить до однієї з чотрьох фундаментальних свобод на внутрішньому ринку Європейського Союзу. Інші три - це вільне переміщення товарів, послуг та осіб.

І все ж, приклад Ісландії, яку 2008-го року накрила банківська криза, наочно демонструє, що інколи без запровадження подібних механізмів обмеження не обійтися. Уряд у такий спосіб намагався запобігти обвалу ісландської крони, і йому це вдалося - Ісландія відтоді досить успішно подужує вихід з економічної кризи. Упродовж поточного року тамтешній уряд планує поступове скасування контролю за рухом капіталів.