"Українські" двигуни для КНДР: за і проти гучного припущення

Ракетна програма Північної Кореї тривалий час просувалася з серйозними проблемами, часто тести бували невдалими. І тому коли в липні 2017 року Пхеньян вперше провів випробування міжконтинентальних балістичних ракет (МБР), це викликало не лише вкрай жорсткі заяви з боку Вашингтона, але й подив багатьох експертів. Адже не було ознак, що КНДР досягла технологічного рівня, аби виробляти ракети такого типу. МБР "Хвасон-14", за даними американських експертів, може потенційно долетіти до значної частини території США, включно, наприклад, із містом Чикаго. Така ракета в руках недружньої держави, яка вже здійснила п'ять ядерних випробувань, є жахом для США.

Тому публікація у The New York Times від 14 серпня містила логічне, на перший погляд, пояснення: двигуни завезли з-за кордону. У матеріалі говориться, що успіх тестів КНДР "став можливим завдяки купівлі на чорному ринку потужних ракетних двигунів, імовірно, з українського заводу з історичними зв'язками з російською ракетною програмою". У статті при цьому посилаються на дослідження експерта британського Міжнародного інституту стратегічних досліджень Майкла Еллемана.

Модифікований радянський двигун

При цьому в доповіді Еллемана немає жодних вказівок на якісь конкретні підозри, натомість говориться про вірогідності. На основі аналізу фото та відео дослідник доходить висновку, що маршовим двигуном першого ступеня "Хвасон-14" є модифікований радянський рідинний двигун РД-250. Причому перероблений ґрунтовно - адже оригінальний двигун має дві камери, а північнокорейський - лише одну. Тож для переробки двигунів, на думку Еллемана, необхідні знання, якими володіють на російському НПО "Енергомаш" у Хімках або ж українському "Південмаші" у Дніпрі. "Доводиться зробити висновок, що модифіковані двигуни були зроблені на цих заводах, - стверджує Еллеман. - Альтернативна гіпотеза, що російські/українські інженери були залучені у Північній Кореї, є менш вірогідною через відсутність жодного відомого об'єкта у Північній Кореї з виробництва таких двигунів".

РД-250 використовувався на Р-36, радянській важкій МБР 1960-х років. Відомим у світі стало наступне покоління цієї ракети - Р-36М, за класифікацією НАТО SS-18 "Сатана". Віталій Сущевський, який працював на "Південмаші" у 1961-2008 роках та був заступником начальника виробництва ракетних двигунів, розповів DW, що цей двигун було розроблено в російських Хімках: "Креслення, документація, авторський супровід були російськими, ми лише виготовляли і відправляли туди ж, у Росію, в складі ракети".

В.о. голови Державного космічного агентства України (у структурі якого перебуває дніпровський завод) Юрій Радченко повідомив 15 серпня, що РД-250 випускалися на "Південмаші" до 2001 року - для виробництва ракет космічного призначення "Циклон". Росії постачалися вже цілі ракети. "Самостійно жодних поставок двигунів Україна не здійснювала за увесь час незалежності", - наголосив Радченко.

На Р-36 стояли одразу три таких двигуни - загалом шість сопел. Тож використаний Північною Кореєю однокамерний двигун є набагато слабшим. Проте і "Хвасон-14" важить набагато менше, ніж радянська ракета. І якщо американські експерти оцінюють дальність північнокорейських МБР у 9000 кілометрів, то німецький інженер-ракетобудівник Роберт Шмукер (Robert Schmucker) порахував у коментарі DW, що з корисним навантаженням у одну тонну "Хвасон-14" могла би мати дальність ураження 5200 кілометрів.

Державний рівень

В Україні на різних рівнях заперечують, що постачали двигуни чи інші компоненти КНДР. "Південмаш" того ж дня опублікував своє спростування, назвавши "припущення авторів публікації та процитованого ними "експерта" такими, що "не мають відношення до реальності". Відповідати на будь-які додаткові запитання DW прес-секретар підприємства категорично відмовився. У Держкосмосі наголосили, що суворо дотримуються "Режиму контролю за ракетними технологіями".

Та й сам автор дослідження Майкл Еллеман згодом написав у Twitter: "Південне" є однією з кількох можливих джерел, інші потенційні є в Росії. Я не вірю, що український уряд потурав чи знав, чи походили двигуни з України". Однак увечері 15 серпня сторінка Еллемана у Twitter стала недоступною.

Рівень підприємства

Своєю чергою, "Південмаш" без відома Києва не міг продати ракетні компоненти за кордон. Колишній голова Держкосмосу Олег Уруський розповів DW, що в ракетно-космічній галузі контроль за експортом є подвійним: "Є спеціальний підрозділ у Державному космічному агентстві. Будь-які контракти, пов'язані з передачами ракетних технологій, проходять обов'язкову перевірку в Агентстві, і робиться висновок: можна чи не можна. Це одна лінія контролю, а друга лінія - це Державна служба експортного контролю, без якої митниця не пропускає жодні товари".

Оргзлочинність

У початковому звіті Еллеман писав, що "майже безсумнівно сотні, якщо не більше" двигунів РД-250 зберігаються на КБ "Південне" (теж у Дніпрі), а також у Росії. Експерт описав варіант, що двигуни з них могли викрасти окремі співробітники на замовлення організованої злочинності чи контрабандистів. "Двигуни можуть доправити повітрям або, більш імовірно, перевезти потягом через Росію до Північної Кореї".

Олег Уруський злочинного шляху не виключає: "Злочин може бути здійснений у будь-якій сфері. Тут краще говорити з фахівцями зі Служби безпеки України. Такі поодинокі випадки бували, і СБУ на це реагувала".

Відомий випадок, коли у 2011 році два громадянина КНДР приїхали до України і намагалися отримати інформацію щодо виробництва ракет. У підсумку СБУ затримала їх у рамках спецоперації, наступного року їх засудили до восьми років ув'язнення.

Уруський, який був головою Держкосмосу в 2015 році, заявив, що при ньому подібних випадків шпигунства не було і він не чув про інші випадки. "Це безпосередня парафія СБУ", - наголошує Уруський. Він також не чув про спроби залучення українських фахівців Північною Кореєю: "Імовірність відкидати не можна. Але СБУ за цим слідкує - у Дніпрі завжди був спеціальний підрозділ, який опікувався саме цими проблемами. Всі ці люди, які є носіями реальних знань, вони відомі".

Своєю чергою, заступник директора Центру досліджень армії, конверсії та роззброєння Михайло Самусь не вірить у можливість крадіжки двигунів з українського режимного об'єкта: "Нехай (Еллеман. - Ред.) поїде на "Південмаш" і спробує звідти щось винести. Можливо, йому щось і вдасться, але не впевнений, що він далеко відійде від нього".

"Кольчужний скандал-2"?

Хоча експерти, з якими поспілкувалася DW, і не можуть виключити українського походження ракетних двигунів, цей варіант пов'язаний з низкою труднощів. Михайло Самусь пропонує почати з того, аби подивитися на мапу: "У Росії є спільний кордон з КНДР, тож можна постачати що завгодно". Україні це було би набагато важче зробити, адже КНДР давно перебуває під "повним ковпаком" західних спецслужб, додає Самусь. Експерт також вважає "просто неможливим" здійснити перевезення ракетних двигунів територією РФ до Північної Кореї без відома її керівництва.

Небезпеку ж нинішнього скандалу Самусь бачить у тому, що США можуть роками розслідувати цю справу. Він порівнює ситуацію зі скандалом 2002 року довкола звинувачень на адресу Україні за президентства Леоніда Кучми у продажі станцій радіотехнічної розвідки "Кольчуга" Іраку. У підсумку нічого не знайшли, але "осад" залишився. "На мою думку, той скандал змінив вектор розвитку України і стосовно євроатлантичної інтеграції, і у внутрішніх процесах. Так само може бути і зараз: ми тільки доходимо якогось розуміння з адміністрацією Трампа, у тому числі щодо поставок озброєння, і одразу йде "удар в яблучко", адже це перетворює Україну на, фактично, ворога", - вважає Самусь.

Німецький ракетобудівник Роберт Шмукер звертає увагу на те, що двигун - це ще далеко не вся ракета, Північна Корея мала би завезти набагато більше компонентів. Крім того, ракету ще треба виробити. Він також уточнив, що пальне для РД-250 - несиметричний диметилгідразин - виробляється лише у Росії й Китаї.