"Скіфське золото": музейна суперечка України і Росії

"Так, скіфи - ми! Так, азіати - ми, з розкосими й захланними очами (…) Ми, ніби праведні холопи, держали щит поміж ворожих рас монголів і Європи", - написав у 1918 році росіянин Олександр Блок у своєму останньому творі. Майже сто років по тому спадщина героїв його поеми "Скіфи" стала предметом суперечки їхніх далеких "нащадків" - України та Росії. У середу, 5 жовтня, суд у Нідерландах відкриє перше засідання стосовно "золота скіфів". Юрисдикцію щодо коштовностей, які зараз перебувають в амстердамському Музеї Алларда Пірсона, оспорюють музеї анексованого Росією Криму та Україна.

Застряглі в Амстердамі

"Виставка відкриває новий погляд на скіфів, готів та гунів, яких протягом століть вважали фактично варварами", - так 7 лютого 2014 року представляли експозицію "Крим - золото і таємниці Чорного моря" в Музеї Алларда Пірсона під час відкриття. Заклад тоді тимчасово отримав від України 584 експонати - більше двох тисяч золотих прикрас скіфів, вартість яких оцінюють у близько мільйона євро.

Артефакти належать п'ятьом музеям. Після завершення експозиції 19 об'єктів, серед яких легендарні золоті меч та щит, повернулися до одного з них - Музею історичних коштовностей Києво-Печерської Лаври в Києві. Решта ж зібрання стала предметом суперечки, адже була позичена з чотирьох музеїв Криму, анексованого Росією незадовго після початку виставки - у березні 2014 року. Ідеться про Керченський та Бахчисарайський історико-культурні заповідники, "Херсонес Таврійський" у Севастополі та Центральний музей Тавриди у Сімферополі. Не знаючи, кому повертати культурні цінності, амстердамський музей звернувся до науковців та юристів для вирішення правової колізії. Тоді як міністерства культури Росії та України майже синхронно виступили із вимогами передачі "скіфського золота" до Криму та Києва відповідно.

У офіційній заяві напередодні закриття виставки у Музеї Пірсона назвав ситуацію "унікальною" та наголосили, що не можуть піти назустріч Києву чи Сімферополю й натомість чекатимуть на вердикт "правомочного судді чи арбітра або ж угоду сторін". Після цього заклад відмовився від будь-яких подальших коментарів через ризик впливу на правосуддя. У листопаді 2014 року кримські музеї подали у Нідерландах позов з вимогою повернути "скіфське золото", у квітні 2015 року суд схвалив запит України на участь у цьому процесі як зацікавленої сторони.

Музеї проти держави

Суперечки між урядами та музеями різних країн щодо культурних цінностей - не рідкість. Одним з найвідоміших випадків є справа Мармурів Парфенону - 12 фризів з фронтону афінського храму, який тоді був підконтрольний і занапащений турками, на початку ХІХ століття вивіз лорд Елгін до Великобританії. Згодом їх придбав Британський музей.

У 1982 році грецький мінкульт офіційно попросив Лондон повернути національний здобуток еллінів. Лондон пояснює, що законно володіє колекцією на правах давнини, а лорд Елгін по суті врятував артефакти. Мармури Парфенону і досі залишаються у Британському музеї в Лондоні.

"Суперечки не дуже часто вирішуються в суді, у більшості випадків питання репатріації (повернення на батьківщину. - Ред.) вирішується пошуком згоди через спілкування між музеями", - пояснює DW Костас Арванітіс, британський дослідник музейної справи, старший викладач Манчестерського університету. Він вказує, що аргументи у боротьбі за історичні цінності використовуються різні - юридичні, історичні, етичні тощо. При цьому самі ж музеї, на думку дослідника, часто виступають як політичні інструменти в руках урядів, а вимоги щодо повернення старожитностей нерідко співзвучні з їхніми цілями у внутрішній чи зовнішній політиці.

Юридичні нюанси

Випадок скіфського золота, утім, ускладнюється юридичною колізією. Міжнародне право не містить конкретних рецептів дій у подібному випадку. Зокрема конвенції про захист культурних цінностей, ухвалені у 1970-му та 1995-му роках, описують лише процедуру повернення викрадених чи захоплених під час війни музейних об'єктів. Арванітіс додає, що усталеної практики стосовно пріоритету музею чи держави-власниці, також немає - усе вирішується у кожному конкретному випадку окремо.

Формально кримські музеї з експонатами, з позиції Києва, залишаються власністю України. Нідерланди, не визнаючи російську анексію Криму, також мали б поділяти цю точку зору. З іншого боку - у цих закладів зараз є нове керівництво, яке вимагає повернення своїх фондів. "Передача об'єктів зацікавленій стороні майже однозначно спровокує претензії від іншої", - резюмують у Музеї Алларда Пірсона.

Міністр культури України Євген Нищук днями закинув Росії залучення у процес вирішення суперечки "відповідних спецслужб" та пообіцяв, що у разі судового рішення на користь анексованого Криму Київ подаватиме апеляцію. Його російський колега Володимир Мединський раніше заявляв, що Москва не втручається у суперечку, оскільки "це процес між кримськими музеями і тією стороною". "Чи ж винні ми, як хрусне ваш кістяк у тяжких і ніжних наших лапах?", - звертаются герої Блока до Європи, і відлунням звучить позиція Москви у скіфській історії наших днів. Рішення суперечки на користь України, за словами Мединського, стало б "жахливим прецедентом".