«Самоцензура» як причина занепаду політичної сатири в Україні

На народні жарти та анекдоти про можновладців, практично не натрапиш сьогодні на центральних каналах українського телебачення. Ба більше, кумедні моменти, як-то падіння вінка на президента Януковича або гумористична замальовка на главу держави з передачі «Велика різниця», були зняті з ефіру телеканалу ICTV. Свого часу ролик «всьо пропало» Юлії Тимошенко коштував посади тодішньому шеф-редактору новин «Нового каналу». Нині ж немає яскравих сатиричних програм, де б висміювалися усі недоліки діянь політиків, скаржиться відомий львівський публіцист Ілько Лемко. І додає, що єдиним винятком є телепрограма „95-й квартал”. Публіцист сумнівається, що владна цензура є причиною відсутності політичної сатири у ЗМІ. Навряд, чи на канали тиснуть, каже Лемко, радше спрацьовує самоцензура, на зразок – «це нам непотрібно, краще не конфліктувати з владою». Якби дійсно були заборони чи утиски, то журналісти вже б про це заявили, вважає публіцист.

Заборони викликають підвищений інтерес

Гуморист Олег Михальчук, відомий львівським радіослухачам під псевдо„Доцик”, у коментарі Deutsche Welle зауважив, що, на його думку, повної свободи слова в Україні ніколи не було, була лише відлига, це відчувають і гумористи. А вільно можуть жартувати лише вибрані: „Ми діти Радянського Союзу, і у нас в крові боятися, ми цього ще не позбулися. Сатира є, але жартують ті, хто може собі це дозволити, соратники тих, про кого жартують ”, - каже „Доцик”. Гуморист зізнається, що завжди жартував про владних очільників вільно, але тепер з’явилася осторога, впевненості уже поменшало. Він радить владі розумно сприймати критику, і не реагувати істерично на зафіксовані різного роду казуси з керівництвом держави. А особливо, не забороняти їхній показ, бо те, що заборонене, каже „Доцик”, завжди знайдуть й удвічі більше тішитимуться.

Автор: Галина Стадник
Редактор: Дмитро Каневський