Російська пропаганда про НАТО: міфи й факти
8 липня 2016 р.Чим ближче саміт Північноатлантичного альянсу, який відбудеться наприкінці цього тижня у Варшаві, тим запеклішими стають суперечки щодополітики альянсу та його дій. "Російські легенди про НАТО. Пропаганда Москви напередодні саміту" - так називається аналітичний звіт, підготовлений в німецькій Федеральної академії політики безпеки.
Експерти академії пункт за пунктом розібрали звинувачення, які раз у раз звучать у російських ЗМІ на адресу НАТО, і перевірили їх на відповідність фактам. Як з'ясувалось, багато розхожих - в тому числі і в Німеччині - тез насправді не відповідають дійсності.
Легенда про протиправне розміщення військ НАТО в Східній Європі
На попередньому саміті НАТО в Уельсі вирішили посилити військову присутність блоку на його східному фланзі. У Варшаві цей план доповнять і конкретизують. У Росії на такі заходи дивляться як на порушення підписаного в 1997 році Основоположного акту Росія-НАТО, в якому альянс, мовляв, пообіцяв не розміщувати свої війська в країнах Східної Європи, які приєдналися до нього після розвалу СРСР.
Насправді, вказують експерти академії, альянс пообіцяв не розміщувати ядерну зброю в цьому регіоні, а відносно звичайних озброєнь булолишезроблено застереження щодо нинішньої ситуації безпеки та ситуації безпеки в найближчому майбутньому. У 1997 році в НАТО виходили з того, що Альянс "здійснюватиме свою колективну оборону та інші завдання через забезпечення необхідних сумісності, інтеграції та потенціалу зміцнення, а не шляхом додаткового постійного розміщення істотних бойових сил".
Що мається на увазі під "постійним розміщенням істотних бойових сил"? У тому ж 1997 році німецький генерал Клаус Науманн, який очолював тоді військовий комітет НАТО, роз'яснив військовим чинам у Москві, що йдеться про розміщення на термін понад три місяці більше однієї дивізії сухопутних сил з відповідною підтримкою авіації і флоту.Заходи, до яких зараз вдається НАТО, далекі від цієї межі.
Легенда про обіцянку НАТО не розширюватися на схід
У російських ЗМІ час від часу нагадують про те, що під час переговорів у форматі "2 плюс 4", що передували об'єднанню Німеччини, Росії, мовляв, обіцяли не брати в НАТО країни колишнього східного блоку, а пізнішесвоє словоне дотримали.
По-перше, йдеться у звіті німецьких експертів, таку обіцянку ніде не зафіксовано письмово. Цього йбути не могло, оскільки таке рішення могло бути прийнято тільки шляхом одноголосного вотуму всіх - на той момент - 16 країн НАТО, а не лише США, Великобританією, Францією та ФРН, які брали участь в переговорах "2 плюс 4".
По-друге, що ще важливіше, міжнародний договір за підсумками тих переговорів був підписаний у Москві 12 вересня 1990 року, коли ще існувала організація Варшавського договору. В академії політики безпеки вважають дурницею стверджувати, що вже тоді могло йтися про якусь регламентацію на час після розпуску цієї організації, яка сталася лише через рік - 1 липня 1991 року.
Легенда про агресивний рух НАТО на схід
Варіація попередньої легенди - звинувачення НАТО в прагненні дедалі глибше вторгнутися в сферу російських геополітичних інтересів, про що, мовляв, свідчить майбутній прийом до альянсу Чорногорії. Про те, що НАТО все-таки враховує російські зовнішньополітичні інтереси, на думку аналітиків німецької академії, свідчить той факт, що в 2008 році Північноатлантичний альянс демонстративно відмовився від прискореного прийому України й Грузії.
Але головний їхній аргумент - інший. Ще в 1975 році був підписаний Гельсінський Заключний акт, в якому недвозначно зафіксовано, що всі країни мають "право належати абоне належати до міжнародних організацій, бути чи не бути учасником двосторонніх або багатосторонніх договорів, включаючи право бути чи не бути учасником союзних договорів".
В академії політики безпеки вважають, що за російською критикою стоять не тільки геостратегічні інтереси Москви, а й приховане розчарування тією обставиною, що Північноатлантичний альянсі досі залишається дієздатнимта привабливим не тільки для членів організації в той час, як Варшавський пакт давно канув у Лету.
Легенда про протиправні дії НАТО в Косово
Ця теза в російських ЗМІ і російськими політологами наводиться щоразу як би у виправдання анексії Криму та підбурливих дій Москви на сході України.Виправдовувати одне порушення права іншим, яке нібито мало місце, німецькі експерти взагалі називають вельми сумнівною логікою. Але справа зовсім не в цьому. Косовській кризі, нагадують вони, передувала гуманітарна катастрофа, громадянська війна на території Югославії, яка розпалася, та сотні тисяч жертв.
В одному тільки 1998 році, за даними ООН, внаслідок етнічних чисток у Косові загинули близько двох тисяч осіб. У двох резолюціях Рада Безпеки (№ 1199 від 23.09.1998 та № 1203 від 24.10.1998) констатувала наявність загрози для міжнародного миру. У такій ситуації країни НАТО вирішили втрутитися. Так, мандата ООН у них не було, в тому числі, і тому, що проти нього були Росія й Китай.
Жодної з тих передумов, що були в Косові, наголошують експерти академії політики безпеки, не було в українській кризі: етнічних чисток у Криму не проводилося, жертв серед російськомовних жителів України теж не було.
До речі, Міжнародний суд ООН в Гаазі в червні 2010 року ухвалив рішення, що проголошення незалежності Косова не суперечило міжнародному праву, а ось Генеральна асамблея ООН 27 травня 2014 року переважною більшістю голосів прийняла резолюцію, яка оголосила недійсним референдум у Криму і вимагає відновити територіальну цілісність України. Крім Росії, проти тієї резолюції проголосували тільки 10 із 194 країн - в тому числі, Північна Корея, Куба, Сирія й Білорусь.