Хоспіси в Німеччині
23 листопада 2012 р."Непристойно" говорити привселюдно на тему смерті, так казали психотерапевту, професорові Кристофу Штудентові. 1984 року він заснував у Гановері першу амбулаторну хоспіс-службу, яка займалася доглядом вдома за тяжко хворими людьми, які доживали свої останні дні. Багато колег атакували науковця або уникали його неначе тема смерті була "заразною".
Медики та доглядальники особливо бояться смерті, оскільки часто зустрічаються з нею, розповів Штудент в інтерв'ю DW. За його словами, на страх людина реагує або втечею, або агресією. Це вже добре досліджено. Така реакція засліплює і заважає бачити потреби тих, кому потрібна допомога. Цим пояснюється те, чому люди, які помирають, у лікарнях надовго залишаються самі у ванних кімнатах або інших приміщеннях.
Головне - зменшення страждань
Саме для того, щоб змінити ситуацію, Кристоф Штудент і вирішив заснувати в Німеччині перший хоспіс. "Це буде нелегко", - пророкувала йому Сіслі Саундерс, коли, відвідуючи в Лондоні її хоспіс Святого Кристофера, він розповів їй про свої плани. Медсестра, соціальна працівниця та лікар Саундерс вважається однією з тих, хто був першопрохідцем у справі сучасного хоспіс-руху та паліативної медицини, у центрі уваги якої перебуває зменшення страждань людей, які помирають. Кожен повинен сам вирішувати, як проводитиме свої останні дні, максимально уникаючи болю та ускладнень, вважають прибічники цих поглядів.
Кристоф Штудент під час навчання нічого не вчив про смерть, він витісняв думки про неї. У своїй книзі науковець пише: "Навіть коли я працював у відділені для хворих на рак дітей, я не міг усвідомлювати, що там помирає малеча".
1980 року його маленька донька невдовзі після народження захворіла на дуже рідкісну інфекційну хворобу. Вона померла. Ця смерть стала для нього приголомшливим ударом, згадує Штудент. "У мене було відчуття, що я взагалі нічого не зможу робити як лікар, якщо я навіть не спромігся зберегти життя власній доньці". Трохи згодом захворів на рак його найкращий друг. Невдовзі після цього Штудент став одним з піонерів хоспіс-руху в Німеччині.
Люди по всій Німеччині тоді потерпали від поганого догляду за помираючими і засновували хоспіс-об'єднання. Це був рух добровольців, а не за вказівкою згори. Разом з лікарями до цього долучалися психологи, соціальні працівники. Вони хотіли забезпечувати людям гідне життя до самої смерті. Ці ініціативи об'єднувалися, аби знайти підтримку своїм прагненням на політичному рівні. Коли німецьке об'єднання хоспісів і паліативної медицини восени 2012 року святкувало свій 20-річний ювілей, міністр охорони здоров'я перш за все подякував помічникам-добровольцям. За підрахунками організації, нині таких добровольців налічується приблизно вісімдесят тисяч. У переважній більшості це жінки.
1986 року в Ахені відкрився перший у Німеччині стаціонарний хоспіс. Нині їх вже майже 200, переважно це невеличкі будиночки, розраховані на вісім-дванадцять ліжок. Вже кілька років перебування у цих будиночках для гостей безкоштовне. Каси медичного страхування та страховка у випадку потреби догляду покривають 90 відсотків усієї вартості. Решта фінансується за рахунок пожертв. Також уже є понад 230 станцій паліативної медицини у лікарнях, метою яких є стабілізувати стан людей та відправити їх назад додому.
Померти там, де жив
Одному з головних напрямків хоспіс-руху слугують близько 1500 амбулаторних служб паліативної медицини, які вдома доглядають людей, котрі готуються до смерті. Опитування, проведене Німецьким об'єднанням хоспісів і паліативної медицини влітку цього року, засвідчило, що дві третини всіх респондентів хотіли б померти вдома. За статистикою, минулого року в Німеччині померли понад 850 тисяч людей. Свої останні хвилини земного життя вони проводили у лікарнях або в притулках.
58 відсотків опитаних німців вважають, що суспільство досі замало переймається темою смерті. Депутат Бундестагу Марлен Руппрехт, новий голова Німецького об'єднанням хоспісів і паліативної медицини хоче дати поштовх суспільній дискусії з цього приводу. Тоді, на її переконання, "смерть втратить свої жахіття".
Кристоф Штудент, котрий довго керував хоспісом у Штутгарті, а також був поруч з сотнями людей, які помирали, каже, що навіть нині не остаточно втратив страх перед смертю. Розмірковуючи про перспективу власної смерті, психотерапевт каже, що найважливіше, щоб поруч перебували люди, які б могли його витримати.