Праймеріз у США: запекла боротьба за шанс очолити Білий дім

Навіть у США мало хто розуміє, в чому різниця між кокусом і праймеріз та між правилами республіканців та демократів під час попередніх виборів. Але кожен американець знає, що від праймеріз у в Айові та Нью-Гемпширі залежить майбутнє тих, хто бореться за те, щоб стати кандидатом у президенти від власної партії.

Для когось, хто не виріс у цій системі, важко зрозуміти, чому саме Айова відіграє таке глобальне значення. У цьому маленькому федеральному штаті, в якому живе лише один відсоток від усього населення США, вчетверо більше свиней, ніж людей, і вирощується кожен п'ятий початок кукурудзи. 1 лютого саме в цьому штаті розпочнеться офіційна боротьба за кандидатуру в президенти США.

Маленькі праймеріз з великим значенням

Це майже філософське питання, чому ці перші праймеріз відіграють таку роль. Вони такі важливі, тому що вже багато разів передбачали тенденцію загальної передвиборної боротьби? Чи тому, що рішення людей, які в них беруть участь, вважаються настільки важливими і тому визначають тенденцію в найближчі місяці?

Справді важливою відповідь на це питання є лише для філософів. Для топових кандидатів зрозуміло: хто в цій досить дивній передвиборній боротьбі 2016 року з самого початку під час голосування не зможе здобути підтримку громадян, той навряд чи пізніше зможе це надолужити. І якщо в жодному з обох штатів праймеріз не будуть виграні, це може означати стрімкий кінець навіть для топового кандидата. Чому це так?

Виграти вибори

Під час праймеріз кандидати мають показати, що вони справді гідні бути обраними. Що вони не лише в змозі зібрати мільйони доларів і залучити на свій бік вагомих спонсорів, але й врешті завоювати довіру виборців. Що вони можуть перемогти не лише в опитуваннях, але й серед людей. Вони мусять також показати, що справді можуть також втілити в життя очікування, які вони пробудили: не лише в ілюзіях, а в дійсності. Це відіграє в цьому великому медійному театрі, можливо, найбільшу роль.

Трамп-шоу знайде відгук не кругом

У випадку з кожним окремим кандидатом ситуація виглядає, звісно, по-різному. Почнімо з Дональда Трампа: уже понад півроку саме він визначає, як республіканців сприймають через ЗМІ. Попри всі критичні коментарі в пресі та його суперечливі виступи: він домінує в заголовках. Якщо вірити опитуванням, його люблять люди, бо він зумів спозиціонувати себе як незалежного аутсайдера. Як такого, якого не можна підкупити. Якому хочуть вірити. І який, у першу чергу, є людиною, яка знає, як перемогти.

І саме це може зіграти з ним злий жарт в Айові. Айова - дуже маленький, дуже білий і дуже релігійний штат. Люди там - фермери, вони вірять у бога й менше - в зухвалі та слизькі жарти. Цілком можливо, що вони не потраплять на гачок "Трамп-шоу", яке піж час передвиборних перегонів демонструє цей кандидат. І що не спрацює навіть те, що екс-губернаторка Аляски Сара Пейлін нещодавно висловила Трампу свою підтримку, щоб здобути підтримку релігійного робочого класу.

Що тоді? Що зробить той, хто робить ставку на власний імідж переможця, у разі поразки? Все кине? Може бути. Більше того, внутрішньопартійні опоненти Трампа знатимуть, як скористатися з його невдачі. Істеблішмент республіканців ненавидить Трампа настільки сильно, що навіть колишній мер Нью-Йорка і мільярдер Майкл Блумберг відкрито розглядає можливість висунення власної кандидатури, якщо Дональд Трамп переможе праймеріз республіканців, а Берні Сандерс - від демократів.

А що в демократів?

Сандерс є провокацією з іншого боку. Ще кілька тижнів тому видавалось немислимим, що цей невідомий, самопроголошений соціаліст справді може мати серйозний шанс проти імперії Клінтон, тепер же він разом з Гілларі - у лідерах. Якщо вірити опитуванням, це, однак, виглядає точно можливим.

Що б це значило для Клінтон, якщо в Айові справді виграє Сандерс? Йому б тоді вдалося те ж саме, що зміг зробити в 2008 році Барак Обама. Його радник пізніше сам сказав, що ця перемога була основою для пізнішого висування Обами. Тому що саме переможець отримує всю увагу і позитивне висвітлення у ЗМІ. А переможеному лишається тільки злорадство й велике питання: чи міг би він або вона взагалі виграти, якщо голосуватимуть виборці, а не партійний апарат?

Ці сумніви є отрутою для спонсорів, прибічників і, врешті, для тих, хто не визначився. Історія рясніє прикладами людей, які жертвували своїми переконаннями, щоб перейти на бік переможця. Рідко коли початок передвиборної боротьби був таким зарядженим і напруженим. І ще ніколи сучасна Америка не була такою розколотою. Берні Сандерс з одного боку і Дональд Трамп з іншого - обличчя цих крайнощів.