Перекладачі з української на німецьку

Ще з десять років тому інтерес до української літератури у німецьковомному просторі щойно виникав, а сама література читачеві у Німеччині, Австрії або Швейцарії була практично невідомою. Сьогодні ж цілий ряд перекладачів із цих країн активно перекладають з української на німецьку. Деякі з них навіть об'єдналися у спілку, аби реалізовувати спільні перекладацькі проекти.

Письменниця та журналістка Наталка Сняданко, твори якої також перекладено німецькою, у розмові з DW назвала діяльність перекладачів з української "подвижницькою працею, культуртрегерством, просуванням" і навіть "дон-кіхотством". DW з'ясовувала, чим зумовлений інтерес перекладачів з німецькомовних країн до української літератури.

Спілка перекладачів translit

Клаудія Дате - одна з найвідоміших перекладачок з української мови в Німеччині. Через її переклади німецькі читачі познайомилися, зокрема, із творчістю Сергія Жадана, Олександра Ірванця, Тані Малярчук, Марії Матіос. Перекладати з української Дате, яка вже володіла польською та російською, почала у Києві - після участі в одному з проектів Ґете-Інституту в Україні. У межах проекту пані Дате познайомилася із київським перекладачем Марком Бєлорусцем, котрий залучив її до мистецького середовища української столиці та порадив почитати цікаві твори українських письменників.

Пізніше Дате ініціювала створення спілки німецьких перекладачів translit, діяльність якої спрямована на популяризацію літератури країн Східної Європи, зокрема України та Білорусі. Це об'єднання виникло із проекту для молодих перекладачів, учасники якого переклали книжку Отара Довженка "Квітослава", розповідає Дате. Нині translit, у межах якого перекладачі реалізували ще два проекти, зокрема "Skype Mama" ("Мама по скайпу") та "Wodka für den Torwart" ("Горілка для воротаря"), прагне ввести до німецькомовного контексту більш широке коло українських авторів.

Звідки виникає інтерес?

Клаудія Дате опікується також молодими перекладачами, організовуючи для них різноманітні перекладацькі проекти. За її спостереженнями, охочих узяти в них участь у випадку української мови значно менше, ніж коли йдеться про польську або чеську. Причина, на думку Дате, в освітніх можливостях: адже вивчати україністику в німецькомовному просторі можна лише у Відні та Ґрайфсвальді - місті на північному сході Німеччини. У низці інших німецьких міст реалізовуються лише поодинокі проекти, пов'язані з українською мовою або літературою, наголошує перекладачка. Тож, за її спостереженнями, велика частина тих, хто подає заявки на участь у перекладацьких проектах, або походять з України, або мають українське коріння.

Також українською літературою цікавляться полоністи або русисти, які хочуть отримати додаткову спеціалізацію, відзначає німецький перекладач та науковець Александер Кратохвіль, автор перекладів творів Оксани Забужко. Тривалий час він працював у Ґрайфсвальдському університеті імені Ернста Морица Арндта. За словами Кратохвіля, 2009 року у літній академії "Ґрайфсвальдський Українікум" брали участь близько 70 чоловік - не лише з Німеччини й Австрії, а й, зокрема, із Польщі та Північної Америки.

Як Дате, так і Кратохвіль сходяться на тому, що інтерес до української літератури напряму залежить від зацікавлення Україною як такою. Неабияку роль у його зростанні відіграли Помаранчева революція і "Євро-2012". Важливою є й "культуртрегерська" функція вже відомих у німецькомовному просторі українських письменників. Окрім Юрія Андруховича, багато для пропагування української літератури в Німеччині зробив Андрій Курков, зауважує Кратохвіль, зокрема сприяв виходу німецькою мовою "Солодкої Дарусі" Марії Матіос. Тепер же перекладач - так само за участі Куркова - намагається проштовхнути на німецький ринок твори Юрія Винничука.

Перекладання як хобі та підробіток

Марія Вайссенбек із Відня - авторка перекладів творів Любка Дереша та Тараса Прохаська. Спершу вона вивчала російську, деякий час жила у Санкт-Петербурзі. Інтерес до української мови у Вайссенбек викликали знайомі українці, котрі повезли її в Карпати - ті здалися австрійці іншим світом. І хоча російську перекладачка не забула, але своєю основною іноземною мовою тепер вважає українську. "Я трохи втратила критичну дистанцію до України, тому що я одружена з українцем, для мене вона вже зовсім не чужа", - зізнається вона.

Перекладати літературні твори Марія Вайссенбек почала після участі у перекладацькому проекті у Львові, до якого долучилася досить випадково. Перекладає вона у вільний від основної роботи час - більше для власного задоволення, але і для заробітку. Прожити із самих лише перекладів з української доволі важко, проте невеликі замовлення від видань та інтернет-ресурсів надходять регулярно, розповідає австрійка. "Це ніша, котра ще не дуже заповнена, - говорить Вайссенбек про переклади з української на німецьку. - У всьому німецькомовному просторі не так багато людей, які добре знають українську".

Її часто запитують, чи є відмінність між українською та російською мовами. Марія Вайссенбек, якій для вивчення української знадобилося приблизно два роки, відповідає, що відмінність приблизно така ж, як між німецькою і нідерландською. І додає, що процес вивчення української для неї все ще триває.

Антологія літератури про Крим

Швейцарка Софі Шудель разом із приятелькою Аннетт Люіз'є уклали антологію літератури про Крим, до якої увійшли твори французів, англійців, німців, росіян, українців, поляків, турків та кримських татар. Сама пані Шудель, яка оволоділа українською, російською і польською, вивчаючи славістику та історію Східної Європи в університетах Базеля, Берліна та Кракова, переклала для цієї антології твори Наталки Сняданко та Лесі Українки.

"Я люблю ці країни та їхню культуру", - сказала Софі Шудель в інтерв'ю DW про Україну, Росію та Польщу. У цих державах вона не лише багато подорожувала, а й певний час жила та має друзів. "Важко сказати, звідки походить інтерес до цього простору, - розповідає перекладачка. - Я думаю, поглинута у дитинстві книжка про польську єврейку, котру депортували в Росію і яка вчиться любити країну і її простори, посіяла зерна для цього". Окрім того, зазначила Софі Шудель, українська література була в німецькомовному просторі практично не знаною, тож, її можна було для себе відкривати. А тепер мешканка швейцарського Берна радіє, що її співвітчизники вже мають доступ до перекладів творів українських письменників.