ПВК Вагнера: все, що про неї відомо

Менш ніж за два тижні до президентських виборів у Білорусі державне агентство БелТА із посиланням на правоохоронні органи повідомило, що під Мінськом затримали 32 бойовиків "приватної військової компанії (ПВК) Вагнера". Ще одну людину, за інформацією агентства, виявили та затримали на півдні країни. Кадри затримання ймовірних бойовиків показали по держтелеканалу "Білорусь 1".

БелТА також опублікувала список усіх затриманих з іменами та датами народження. Щонайменше дев'ятеро осіб занесені як російські найманці в базу даних українського сайту "Миротворець", де публікується інформація про тих, хто бере участь у бойових діях на Донбасі на боці сепаратистів. Білоруські правоохоронні органи підозрюють, що затримані росіяни прибули в країну для дестабілізації ситуації в період виборчої кампанії.

Про діяльність ПВК Вагнера відомо небагато. Багато свідчень про неї журналісти та активісти збирали по крихтах протягом останнього часу. DW представляє найважливіше, що вдалося дізнатися на сьогодні.

Що таке ПВК Вагнера

Приватна військова компанія Вагнера чи група Вагнера - неофіційна військова організація, яка не входить до регулярних збройних сил Росії та не має жодного юридичного статусу. Військові підрозділи ПВК нараховували - у різний час і за різними даними - від 1350 до 2000 осіб. За даними джерел німецької газети Bild у Бундесвері, загальна кількість російських найманців досягає 2500 осіб.

Існування ПВК Вагнера офіційні особи в Росії заперечують. Кремль лише визнає, що в приватному порядку росіяни можуть брати участь у бойових діях за кордоном. Використання найманців заборонено статтею 359 Кримінального кодексу РФ, однак у Держдумі та в МЗС Росії висловлюють пропозиції узаконити в Росії приватні військові компанії. Розповідаючи про цілі російських журналістів у ЦАР, державні ЗМІ РФ повідомили, що ті "знімали у республіці документальне кіно про життя цієї країни".

Звідки взявся "Вагнер" і які інтереси Пригожина

Дмитро Валерійович Уткін "Вагнер", 1970 року народження, вважається керівником однойменної приватної військової компанії. Цією діяльністю він, очевидно, зайнявся після звільнення з посади командира 700-го окремого загону спецназу 2-ї окремої бригади спеціального призначення ГРУ, дислокованого в Печорах Псковської області. Копія рапорту про його звільнення є в інтернеті. Про її достовірність нічого не відомо, однак спростувань теж не було. У 2016 році Уткін був помічений на спеціальному прийомі в Кремлі для військових, які відзначилися особливим героїзмом. З червня 2017 року Уткін перебуває під дією санкцій США, у списку американського мінфіну зазначено: "Пов'язаний з приватною військової компанією Вагнера".

Одними з джерел фінансування ПВК в ЗМІ називають секретні статті витрат міноборони РФ, а також бізнесмена Євгена Пригожина, наближеного до президента Росії Володимира Путіна. Його ще називають "кухарем Путіна". Як з'ясувала РБК, Євген Пригожин брав участь у кількох тендерах на забезпечення утримання бази групи Вагнера. Сам Пригожин, який теж перебуває під санкціями США, зв'язок з ПВК Вагнера заперечує. Є тільки непрямі свідчення його причетності. Починаючи із зими 2016-2017 року розробкою газових і нафтових родовищ у Сирії зацікавилася російська фірма ТОВ "Євро Поліс". За твердженням видань РБК і "Фонтанка", вона афільована з Прігожиним.

"Євро Поліс" влітку 2017 року уклала угоду з сирійським держконцерном про те, що буде займатися охороною і видобутком енергоресурсів на місцевих родовищах і отримувати в своє розпорядження четверту частину обсягу видобутого з тих вишок, які відбила у бойовиків "Ісламської держави", повідомляло агентство AP з посиланням на копію угоди. Функції охорони, як вважається, повинні брати на себе бійці ПВК Вагнера.

Де воювали найманці Вагнера

ПВК Вагнера виросла, як вважається, із військової компанії "Слов'янський корпус", яка виконувала бойові завдання у Сирії ще в 2013 році. У "Слов'янському корпусі" перебував і майбутній керівник ПВК Дмитро Уткін, позивний "Вагнер". Перші свідоцтва про діяльність ПВК Вагнера були зафіксовані українськими спецслужбами у травні 2014 року на Донбасі. У жовтні 2017 року глава Служби безпеки України Василь Грицак заявив про причетність "вагнерівців" до знищення військово-транспортного літака Іл-76 на Сході України у червні 2014 року, штурму Донецького аеропорту та бойових дій під Дебальцево. Незалежних підтверджень цієї інформації немає.

З другої половини 2015 року свідчення активності ПВК Вагнера з'являлися вже тільки в Сирії. Вважається, що її бійці, зокрема, активно брали участь у першому і другому штурмі Пальміри в 2016 та 2017 роках. З червня 2017 року цілі найманців, як повідомляли російські ЗМІ РБК та "Фонтанка", змінилися. "Фонтанка" писала про те, що російське міноборони різко скоротило постачання ПВК зброї, передаючи лише застарілі зразки.

Нібито ПВК запропонували отримувати фінансування у самій Сирії, зокрема за рахунок захоплення і охорони нафтових і газових родовищ. У зв'язку з цим примітно, що атака в районі сирійського селища Хушам, імовірно за участі "вагнерівців", велася в районі нафтового родовища і, за деякими даними, мала на меті його захоплення.

Інтереси російських ПВК у Африці

Інтерес російських найманців до регіону зафіксований після перемовин вищого російського керівництва з лідерами Судану та Центральноафриканської республіки восени 2017 року. За даними британської ВВС, сліди ПВК Вагнера помітили в Судані з кінця 2017 року. Російський журналіст Олександр Коц публікував відео з російським інструктором, що навчає солдатів у Судані, з підписом "будні російської ПВК".

За даними видання The Bell, найманці чисельністю близько сотні осіб тренують військові підрозділи Судану. В обмін на це, пише видання, пов'язані з Євгеном Пригожиним компанії "М Інвест" та Meroe Gold підписали концесійну угоду на видобуток золота в цій країні.

Озброєних людей з Росії помітили і в сусідній Центральноафриканській республіці, причому можливо, що йдеться вже про нову ПВК, не пов'язану із групою Вагнера. Офіційно відомо лише те, що Росія вивчає можливості "взаємовигідного освоєння запасів природних ресурсів ЦАР. У 2018 році почалася реалізація пошукових гірничорудних концесій", повідомило наприкінці березня МЗС РФ.

Також зовнішньополітичне відомство розповіло про те, що Москва "на благодійній основі" надала на потреби центральноафриканської армії наприкінці січня - на початку лютого" партію стрілецької зброї та боєприпасів, а також відкомандирувала 5 військових та 170 російських цивільних інструкторів для підготовки військовослужбовців ЦАР.

Першими про те, що "цивільними інструкторами" можуть бути члени російських ПВК, повідомили французькі радіостанція Europe1, агентство AFP та видання Le Monde. За їхніми свідченнями, росіяни обрали за власну базу помістя колишнього лідера країни Бокасси - у 60 кілометрах від столиці Банґі. Кореспондент AFP, який там побував, повідомив, що не міг здійснити фото- чи відеозйомку.

30 липня 2018 року у Центральноафриканській республіці вбили трьох російських журналістів: Кирила Радченка, Олександра Расторгуєва та Орхана Джемаля. Вони вирушили туди, щоб розслідувати діяльність ПВК Вагнера.

Що роблять найманці ПВК у Лівії?

У травні 2020 року міжнародні новинні агенції отримали доповідь моніторингової місії комітету ООН про санкції щодо Лівії, у якій йшлося про те, що у Лівії на боці генерала Халіфи Хафтара проти міжнародно визнаного уряду у Тріполі воювали 1200 найманців ПВК Вагнера.

У документі підкреслювали, що ця кількість приблизна та заснована "на нечисельних візуальних контактах та інформації з відкритих джерел". Із доповіді, яка не була офіційно оприлюднена, випливає, що члени ПВК Вагнера перебувають у Лівії з 2018 року. "ПВК Вагнера надає технічну підтримку з ремонту військової техніки, бере участь у бойових операціях та у операціях впливу", - цитує документ агентство AFP.

Використання найманців на території Лівії Росії не раз закидав Вашингтон. У доповіді експертів Вашингтонського інституту близькосхідної політики на цю тему йдеться, що "тенденція дедалі частіше залучати ПВК як інструмент зовнішньої політики є відмінною ознакою стратегії Путіна". Заплутана мережа субпідрядників не дозволяє чітко відділити військові сили від цивільних, і ПВК діють поза чітким правовим полем, пояснюють експерти.

Бійці приватної армії: хто вони

Набір найманців, судячи з інформації про загиблих, проходив по всій Росії. Дуже багато з убитих у Сирії раніше мали досвід ведення бойових дій на Сході України. Це підтверджують як родичі, так і знайомі загиблих найманців. За даними українського СБУ, тих, хто воював в обох "гарячих точках", нараховується 277 осіб.

Вербування особового складу приватної армії, судячи з усього, не обмежувалося лише Росією, але проводилося й серед жителів частини східної України, яка перебуває під контролем сепаратистів. За даними СБУ на жовтень 2017 року, у ПВК Вагнера служили 40 бійців з українськими паспортами. Аналогічні дані без вказівки точних цифр наводили раніше й кілька російських ЗМІ. У доповіді ООН також йшлося про те, що, окрім росіян, у складі ПВК є українці, білоруси, молдовани та серби.

Як приймають і скільки платять найманцям

Прийняті на роботу в ПВК найманці підписують угоду про нерозголошення інформації. Найбільше деталей про роботу ПВК Вагнера повідомило петербурзьке видання "Фонтанка", яке заявляє, що має у своєму розпорядженні частину внутрішньої документації компанії. Посилаючись на опубліковані копії документів, "Фонтанка" стверджує, зокрема, що всі претенденти заповнюють анкети з особистою інформацією, фотографією, проходять перевірку на поліграфі й за свою роботу отримують у перерахунку від близько 2,5 до більш як 3 тисяч євро (160-240 тисяч рублів).

Руслан Левієв, засновник групи активістів Conflict Intelligence Team (CIT), яка стежить за діями російських військових в Сирії, уточнює, що зарплата залежить від навичок, цілей і місця операції. Під час навчання на території Росії, за даними CIT, зарплата становить від 50 до 80 тисяч, під час закордонних операцій - 100-120 тисяч, у разі військових дій - 150-200 тисяч, у разі особливих кампаній або великих боїв - до 300 тисяч.

Де тренуються найманці

"Група Вагнера", за численними свідченнями, тренується на військовій базі біля хутора Молькіно в Краснодарському краї і є безпосереднім сусідом 10-ї окремої бригади спецназу ГРУ міноборони Росії (в/ч 51532). Про інші тренувальні пункти інформації немає.

Втрати серед найманців

Підрахунок втрат серед "солдатів удачі" ускладнюється через низку причин: це і нелегальний статус ПВК та її бійців, і непідзвітність компанії держорганам, і угода про нерозголошення. У результаті родичі загиблих нерідко лише через кілька тижнів дізнаються про те, що трапилося. Міноборони РФ відмовляється фіксувати втрати серед найманців.

СБУ в жовтні 2017 року навела дані про 67 загиблих, які мали досвід бойових дій як на Донбасі, так і в Сирії. На грудень 2017 року загальну кількість встановлених втрат з початку участі найманців у військових діях у Сирії журналісти "Фонтанки" оцінювали в 73, а команда CIТ - у 101 людину.

Від редакції: первинна версія тексту публікувалася 15 лютого 2018 року.