Прем'єра "Лоенгріна" у Львівській опері

Міхаель Штурм (Michael Sturm) - працював режисером у театрах Касселя, Саарбрюккена, Гамбурга, Лінца, Бремена, Дессау та Фрайбурга. Однією з найважливіших своїх робіт він вважає постановку "Проданої нареченої" у колишньому концентраційному таборі Терезієнштадт. По-новому він вирішив поставити Ріхарда Вагнера і у Львівській опері. Вистава йтиме мовою оригіналу, але глядачі зможуть бачити у рухомому рядку над сценою переклад українською. Про те, як режисерові працювалося у Львові - в інтерв'ю DW.

DW: Пане Штурм, у вас, як режисера, є вибір, де працювати: вас запрошують багато європейських театрів. Чому ви обрали постановку в Україні?

Міхаель Штурм: Я - дуже сентиментальна людина і мені подобається схід Європи. Правда, про Україну я почув недавно, тільки 7 років тому. Тоді я познайомився з Мироном Юсиповичем, головним диригентом Львівської опери. Ми спілкувались, і він запропонував мені зробити щось спільно. І нарешті, нам це вдалось. Але зізнаюсь чесно: не очікував тут такого високого рівня музикантів і солістів. 

Ви вже двічі ставили "Лоенгрін" в Саарбрюккені і Люксембурзі. Чому знову "Лоенгрін"?

Це була ідея Мирона Юсиповича. Це він поставив таке завдання. Але відмовитись я не зміг. Це - музика, яка зачаровує. Для мене Вагнер завжди був своєрідним наркотиком. У моїй юності перша опера, яку я побачив, була "Лоенгрін". Я втретє ставлю цю виставу і щоразу відкриваю для себе щось нове. Це - те, що зачаровує. Музика є абсолютно геніальною.

А чим ця постановка в Україні відрізнятиметься від ваших двох інших?

Вона абсолютно інша за естетикою. Передовсім завдяки сценографії, незвичним декораціям, які символізуватимуть закритий простір. А по-друге, вона глибша, ми хотіли показати глибші мотиви Вагнера. Бо час, коли писався "Лоенгрін", - це час романтики, несвідомого, якихось роздумів.

Головним лейтмотивом опери є слова "Ніколи не питай мене" *, які, до речі, прозвучать тут також і українською. Ця сцена - як простір душі. І у цьому закритому просторі дуже чітко відчуваєш, як це є, коли не можна ставити запитань. Тоді починає руйнуватись людяність... Це в принципі, дуже цікаво, як ми, люди, в суспільстві можемо через це поводитись. З того, врешті, може виникнути тоталітарне суспільство. 

Головний герой, лицар Лоенгрін, у вашій виставі - в образі паяца. Чому?

Такою є мрія головної героїні Ельзи. У нас вийшов, фактично, сумний клоун, який хотів змінити світ, але зіткнувся з реальністю, тому знову став тим самим сумним клоуном, бо не зміг дослухатись до себе. Всі ці персонажі стилізовані, як у казці: і король, і Тельрамунд. І жінки в уніформі, вони, ніби теж перебувають уві сні. Вони, ніби бачать цей сон всі разом. Я вважаю, що людина стає людиною через свої сни, фантазії. Так вона отримує свою ідентичність. 

Для втілення цієї експериментальної  постановки ви привезли з собою австрійського сценографа Маттіаса Енгельманна (Matthias Engelmann) та німецького хормейстера Йоганнеса Келера (Johannes Köhler). Це - ваша команда?

Так, це люди, з якими я працював раніше. Зі сценографом Маттіасом ми вже знаємось більше 10 років. На якийсь певний час ми втратили контакт, але потім відновили. Мені імпонує його підхід і це вже наша п’ята спільна вистава. Своєю командою тепер я вважаю і українських виконавців. Мене тут сильно вразила якість хору, солістів. Я думаю, що Україна має великі можливості більше ставити Вагнера. Тут є молоді люди, які мають унікальні голоси: Олеся Бубела, і Роман Коренцвіт, і Степан Дробіт та інші. 

Чи не виникали у вас з ними труднощі, наприклад, через мовний бар’єр?  

Проблем не було. Я вже трохи розумію українську. Мені допомогло, що я володію чеською і польською. І тому під час репетицій ми отримали дуже багато "слов'янського гуляшу". Але це добре спрацювало і ми отримали велике задоволення від спільної роботи.

Твори Вагнера через складність гри і сприйняття в Україні ставлять дуже рідко. Чи добрий вибір зробила Львівська опера, коли взялась за його постановку?

Не можна постійно грати "Набукко" і "Травіату". Без таких німецьких опер музичний світ буде неповним. Треба грати, треба ставити такі речі і публіку до цього готувати, пристосовувати. Кожен диригент і співак хотів би це робити, але це і велике випробовування. Багато диригентів не ставлять Вагнера саме через те, що просто бояться. Мирон Юсипович - інший, він - диригент Вагнера. Він все дуже добре розуміє. Сама постановка вистави теж незвична, цікава, але все-таки центральною персоною в опері є диригент. В Україні я знаю наразі лише двох диригентів, які вдало диригують Вагнера - це Мирон Юсипович і Оксана Линів.

Чим ця опера може бути цікава українцям?

Ви побачите прекрасне видовище. Артисти, які перебувають на сцені, вони показують дуже високий європейський рівень. Україна може пишатись цими людьми.

*За легендою, яка лягла в основу опери, лицар Лоенгрін припливає на човні з лебедем, рятує герцогиню Ельзу та готовий захищати її народ. Однак передумовою для його допомоги є те, що їй не дозволено запитувати про його справжнє ім'я та походження. Коли герцогиня порушує таку заборону й ставить фатальне запитання, він залишає її.