Німецький перекладач «розгадав» стилістику Забужко

Александр Кратохвіл у німецькій україністиці відомий як науковець та керівник літньої школи «Українікум» у Грайфсвальді у 2005-2009 роках. Уже перекладав німецькою Андруховича і Жадана. Але особливі враження у нього залишилися від роботи над перекладами Оксани Забужко.

Перших два розділи “Музею покинутих секретів” Александер Кратохвіл отримав на руки ще 2004-го року. Поглянув – і подумав, що з таким складним текстом йому ніколи не впоратися. Однак після двохсот прочитаних сторінок страх пропав, стиль став зрозумілішим, і переклад, так би мовити, «пішов».

Логіка довгих речень

«На перший погляд, текст справляє враження бездиханності і складності, - ділиться враженнями Александер Кратохвіл. - Довгі, просто ду-у-уже довгі речення, “інклюзії” (лат.“inklusio” вставки – А.В.) з якимись дужками, дефісами, додатками курсивним шрифтом. Дуже своєрідна стилістика, час від часу треба повертатися на початок. Але загалом все це логічно збудовано».

У роботі над перекладом було багато перерв. Передовсім, коли Оксана Забужко паралельно працювала над книгою про Лесю Українку „Notre dame d'Ukraine“: Українка в конфлікті міфологій”. Третину роману перекладач узагалі отримав лише після того, як у грудні 2009 року книга вже була надрукована українською.

Розплутати нитку допоміг Skype

«Було дуже цікаво спостерігати, як розвивається роман. При цьому мені до останнього розділу не було зрозуміло, як Оксана Забужко буде розв’язувати в кінці ту заплутану “нитку”. І вона сміливо й переконливо вела дію до кінця, не “загубивши” жодної фігури», - каже перекладач.

Спілкувався Александер Кратохвіл з Оксаною Забужко винятково українською – двічі під час перебування авторки в Німеччині, решту часу шляхом інтернет-листування та телефонної програми Skype.

Автор: Андрій Вовк

Редактор: Христина Ніколайчук