100 днів президентства Путіна

Професор Ганс-Геннінґ Шредер, провідний експерт з питань Росії та країн СНД берлінського фонду "Наука та політика", дав свою оцінку ста дням нового президентського правління Володимира Путіна і дав прогноз, яке майбутнє очікує Росію найближчим часом.

DW: Володимир Путін не випускав з рук важелів влади й на посаді прем’єр-міністра, але формально це – новий президентський строк. До виборів багато хто передрікав, що ми отримаємо нового Путіна. Чи збулися ці пророцтва?

Ганс-Геннінґ Шредер: У мене склалося враження, що ми отримали найстарішу версію Путіна. Путіна, який забув багато що з того, що він робив з 2000 по 2008 рік. Він же не цурався реформ, він висував ініціативи, він працював із командою, яка намагалася творчо вибудовувати політику. А зараз нічого цього немає.

А як змінилася його команда? Хто його радники? Навіть автократ на чолі держави – це колективний управитель. Хто входить у його найближче оточення?

Там відбулися серйозні зміни. Багато людей, які були майстерними політичними маніпуляторами, у всякому разі, у внутрішній політиці, відділені від президента. Тут можна назвати Владислава Суркова, Гліба Павловського. Тепер до Путіна вхожі такі люди як Сергій Іванов, що позбавлені фантазії. Вони роблять ставку на панування та силові методи. Вони не вміють майстерно маніпулювати.

Питання про радників було задане з прицілом на справу Pussy Riot. Ясно, що якби учасницям гурту Pussy Riot присудили грошовий штраф, то через тиждень всі б перестали про це говорити. А тепер це міжнародний скандал…

Ви праві. Напевно, достатньо велика кількість жителів Росії засуджує вчинок Pussy Riot. Але те, що робить суд, те, як поводиться православна церква, викликає симпатію до цих молодих дівчат. А за кордоном це ще один сильний удар по репутації Росії. Для мене це – грубий прорахунок, свідчення того, що нинішньому керівництву просто не вистачає розуму, щоб прорахувати наслідки таких дій.

Закон, який обмежує свободу демонстрацій, драконівські штрафи, переслідування учасників мітингу на Болотній, спроба назвати неурядові організації та всіх опозиціонерів іноземними агентами – чи є сенс у цих репресивних заходах?

Це ми побачимо восени. Демонстрації взимку та навесні явно стали шоком для теперішнього керівництва. І тепер воно квапливо готує собі інструменти для репресій. Я не вірю, що це увінчається успіхом. В Росії склалося нове суспільство, а керівництво лишилося застарілим. І це неминуче призведе до конфліктів.

Але ж і щось позитивне треба зазначити: Путін повернув вибори губернаторів. Це ж крок в бік лібералізації?

Так було задумано. Ще у січні, за часів Медведєва, повернули вибори губернаторів. Щоправда, придумали "президентський фільтр": у президента є право "відсіювати" неугодних. Крім того, обіцяно допустити до виборів більше партій. Ось восени на виборах і подивимося, наскільки вони будуть демократичними. Чи будуть чинити тиск на партії, особливо в регіонах, чи допустять всіх кандидатів. Давайте перевіримо обіцянки на практиці. Але це дійсно крок в бік відкритості процедур.

Більш ніж стриманий міністр закордонних справ Німеччини Ґідо Вестервелле в жорстких висловах критикує російське "ні" у Раді Безпеки ООН щодо Сирії. Його заступниця Корнелія Піпер в інтерв’ю DW говорить, що ситуація в Росії викликає в неї зубний біль. Чи не дрейфує Росія у бік повної ізоляції?

Давайте дивитися на речі реально. У російської політики зараз – широке поле для маневру. В США до президентських виборів серйозних рішень очікувати не доводиться. Так само і в німецькій політиці. До виборів восени наступного року Берлін важливих кроків у бік Сходу робити не буде. Тож в Росії є майже рік на те, щоб утвердити свою сферу інтересів. Ось реальною політикою вони і займаються. Одна справа – внутрішньополітична дурість, яка підриває репутацію. Інша справа – Україна, Центральна Азія. І там Росія впроваджує те, що називається німецьким словом Realpolitik – "реальна політика".

Але в демократичних країнах уряди мають прислуховуватися до громадської думки. І якщо провідний громадсько-політичний журнал Der Spiegel робить головною темою не Олімпійські ігри, не кризу євро, а справу Pussy Riot і виносить на першу шпальту заголовок "Путінська Росія на шляху до диктатури чистої води" – це серйозно. Чи не загрожує Путіну репутація і доля Лукашенко?

Він президент надто великої держави. Росія занадто велика, щоб стати вигнанцем. Але, повторюю, справжня політика стосовно Росії почнеться лише після виборів у США та Німеччині. А до тих пір і про справу Pussy Riot, і про інші речі просто забудуть.