Далі буде...
12 листопада 2012 р.
Томас Кістнер має для України особливе значення. Це він у жовтні 2010 року розкопав історію про начебто підкуп членів виконкому УЄФА задля отримання Україною та Польщею права на проведення чемпіонату Європи з футболу – "Євро-2012". Але це не єдина тема розслідувань журналіста "Süddeutsche Zeitung". Днями його дослідження про корупцію в світовому футболі - "Мафія ФІФА" - визнали у Німеччині "найкращою футбольною книжкою 2012 року". Кістнер каже, що стоїть у "чорному списку" босів ФІФА.
DW: Пане Кістнер, два роки тому Ви заклали інформаційну "бомбу" під "Євро-2012". Вона вибухнула, але майже нікому не зашкодила: справу не розслідували, ймовірних підозрюваних не покарали, турнір в Україні та Польщі, незважаючи на тяжкі обвинувачення, відбувся. Тепер, коли минув деякий час, Ви не шкодуєте, що це зробили?
Томас Кістнер: Ні, не шкодую. Моя робота, як і робота кожного журналіста, полягає в пошуку фактів та їх поширенні. А що в кінцевому підсумку з них вийде, від мене не залежить. Я не можу бути суддею, я лише повідомляю. І якщо відповідні інстанції не роблять з цього повідомлення жодних висновків, то це їхня проблема, а в довгостроковій перспективі й проблема футболу. Тому що ми бачимо, наскільки жалюгідним став унаслідок цих скандалів імідж не лише ФІФА, а вже й УЄФА. Європейська спілка мала добру репутацію до недавнього часу, поки УЄФА не очолив Мішель Платіні, наразі її імідж серйозно зіпсовано. І ці історії відіграли свою негативну роль.
Так, сьогодні таке відбувається у різних видах спорту. Я свідомо наведу нефутбольний приклад – скандал довкола Ленса Армстронга. Журналісти, у тому числі і я, ще багато років тому повідомляли, що цей чоловік, звичайно, приймає допінг. Ми не казали про це прямим текстом, тому що не було неспростовних доказів. Потім, у 2005 році, і докази з'явилися. І ось нині до цих повідомлень нарешті дослухалися, нехай це сталося й не одразу.
А що стосується історії з визначенням господаря "Євро-2012", то вона досі не розслідувана. Тому що інформатора з Кіпру, який викрив ймовірний службовий злочин, так жодного разу і не заслухали. Його документи ніхто не подивився. І, подобається це УЄФА чи ні, але те, що до сьогоднішнього дня цей випадок не з'ясований, лежить на її совісті. І, отже, існує ймовірність того, що все саме так і було.
Якщо колишній скарбник Федерації футболу Кіпру Спірос Маранґос все-таки говорить правду про те, що "Євро-2012" "віддали" Україні та Польщі завдяки підкупу п'ятьох висикопоставлених чиновників УЄФА, то йому може
загрожувати небезпека…
Інформатор і справді переживає за свою безпеку та за безпеку своїх свідків, адже у своїх викриттях він посилався на свідків. Ми не знаємо, наскільки надійні його докази. Я їх теж не бачив. Але якщо така начебто чесна та непідкупна організація як УЄФА діє таким чином у цій ситуації, то вона робить себе у вищій мірі вразливою щодо закидів. Це не моя особиста оцінка, такий висновок зробили дуже авторитетні та незаангажовані інстанції. Наприклад, Transparancy International, антикорупційна організація, тоді навіть запропонувала відправити незалежного омбудсмана для оцінки тих документів. Зрештою, як ми чинимо у повсякденному житті? Припустімо, вас у чомусь підозрюють, хтось звинувачує вас у найжахливіших речах. Але ви при цьому знаєте, що невинуватий. І та людина каже, що має докази. Звичайно, ви скажете: пред'явіть ваші докази! Тому що знаєте: вам це нічим не загрожує, бо закиди не відповідають дійсності. Жодних доказів немає. Саме цього УЄФА якраз і не зробила. Це породжує запитання, які висять у повітрі.
Один з фігурантів "євроскандалу", Григорій Суркіс, віднедавна вже не очолює Федерацію футболу України. На Вашу думку, чи змінить це ситуацію в українському футболі в бік більшої прозорості?
Ні, я не можу собі таке уявити. Заскорузлі структури в українському футболі, як і в багатьох інших країнах пострадянського табору, так швидко не змінити. В таких країнах федерації побудовані за олігархічним принципом. Вирішальне слово мають кілька людей, які дають найбільше грошей, або їхні родичі, друзі чи інші їхні ставленики. Хоч я і не є експертом в українському футболі, але переконаний, що для того, аби на зміну старим прийшли справді демократичні структури, потрібно дуже багато років. Це неможливо здійснити за один день або заміною окремих людей.
Наступного року Україна подаватиме заявку на проведення Зимових олімпійських ігор-2022. Наскільки високими є її шанси, з Вашого погляду, у змаганні з Німеччиною та Швейцарією?
Це буде дуже сильно залежати від того, як пройдуть Сочі-2014. Поки що враження від підготовки аж ніяк не райдужні. МОК, принаймні складається таке враження, дбає про те, щоб не виникало дуже сильних корупційних підозр. У конкурсі, в якому братиме участь Україна, тема Маранґоса, поза сумнівом, буде лунати. Це однозначно. На міжнародному рівні почнуть пригадувати: зачекайте, там щось було. Роздмухування цієї теми ніяк не уникнути. Ну, і друге – це погляд на Сочі. Як все відбулося там. Був принаймні сильний присмак під час визначення країни-господаря. Як приїхав Путін і в останній вечір все врегулював. В пресі будуть з'являтися матеріали, які в Україні буде неприємно читати.
Шанси, отже, радше погані?
Зовсім ні. Сочі отримали право на проведення. Тут слід розмежовувати дві сфери. Одна – це функціонери, а інша – громадськість, яка все критично сприймає і хоче знати, що ж відбувається. Так, от ми маємо громадськість, зацікавлену в чесних конкурсах, але не маємо функціонерського класу, який був би зацікавлений у чесних конкурсах. У ФІФА, УЄФА та МОК є дуже багато людей, які хочуть лише наповнити свої кишені або отримати зиск в інший спосіб. Це вже доведено на багатьох-багатьох випадках. В цьому полягає головна проблема.