Лілія Шевцова про імітацію успіху зустрічі Путіна і Трампа

Лілія Шевцова належить до найавторитетніших російських експертів-міжнародників, є фахівцем з Росії і США, працювала в Московському Центрі Карнегі та Інституті Брукінгса у Вашингтоні. Зараз вона співпрацює з британською організацією Chatham House. В інтерв'ю DW Шевцова поділилася своїми очікуваннями від зустрічі президентів Росії і США на полях саміту G20 в Гамбурзі, який відбудеться 7 і 8 липня.

DW: На тлі подій останніх років першої зустрічі російського і американського лідерів, Володимира Путіна і Дональда Трампа, давно не очікували з таким нетерпінням. Якою вона буде?

Лілія Шевцова: По-перше, потрібно поглянути на цю зустріч як на парадокс. Дивно, що в ситуації невизначеності в світі значення цієї зустрічі легко передбачити. Сам формат "на полях" передбачає, що зустріч не може мати серйозних наслідків. Проте, саміт символічний в силу того, що обидві сторони готові шукати робочий формат для нормалізації відносин. Додатковий парадокс полягає в тому, що у Трампа та у Путіна, які спробують імітувати успіх, будуть з цим проблеми.

Для Путіна саміт навряд чи завершиться угодою і здачею якихось американських позицій, тому не може бути використаний для порятунку обличчя. А у Трампа тим більше - якщо саміт не вдасться і рукостискання не вийде, то про нормалізацію не варто і мріяти. Тоді навіщо зустрічалися? А будь-який позитив буде грати проти Трампа, якого звинувачують у продажності Кремлю.

По-друге, будь-які такі зустрічі слід помістити в загальний контекст двосторонніх відносин. Вражають дві речі. Перш за все - асиметрія інтересів. Росія зацікавлена ​​в поверненні біполярності, до будь-яких розмов з Вашингтоном. Для Росії розмова навіть з ворожою Америкою є підтвердженням великодержавності. І, звичайно, проблема ліквідації санкцій.

А ось у Америки немає серйозного економічного співробітництва з Росією. У Америки є лише один інтерес - послабити роль Росії як спойлера на міжнародній сцені. Крім того, є такий фантастичний фактор, як "трампівська аномалія". Вперше американський президент обмежений у міжнародній політиці в можливостях маневру через формування антиросійського консенсусу всередині американського істеблішменту.

Звідси третій момент: що може бути оптимальним в цих умовах? Елементарне рукостискання і домовленість про формування механізму зустрічей між їхніми представниками з ключових питань - України, Сирії, кіберпростору і ядерного нерозповсюдження. Чи вдасться їм створити механізм управління взаємною недовірою - це буде основний позитивний висновок, якщо він станеться. У цілому - добре, що вони зустрінуться на короткий час. Тому що за своєю психологією це два лідери, які навряд чи можуть прийти до комфортного спілкування. Обидва налаштовані агресивно в політиці, обидва намагаються загнати опонента в кут.

Під час виборчої кампанії Трамп хвалив Путіна і обіцяв нормалізувати відносини з Росією. Після його перемоги здавалося, що вони швидко зустрінуться і домовляться, але до першої зустрічі в Гамбурзі минуло півроку. Чому так вийшло?

Досі нікому не зрозуміло, і останні свідчення колишнього директора ФБР Джеймса Комі в конгресі США і інші свідчення не дають підстав робити висновок про те, яка причина незрозумілих симпатій, "любові" Трампа до Путіна. У будь-якому випадку, він опинився в "пастці 22" (однойменний роман американського письменника Джозефа Геллера, нині сталий вираз, що означає будь-яке складне становище - Ред.). В силу того, що будь-яке просування в напрямку партнерства з Путіним буде доводити підозри щодо його інтересів, це рух приречений. Швидка домовленість провалилася не лише тому, що почала консолідуватися американська еліта на антиросійській основі.

Трамп - людина, якій чуже будь-яке стратегічне планування. Він - людина імпульсів, емоційності та ірраціональності. Він привносить в зовнішню політику не просто звички бізнесу, а девелоперського бізнесу, найбільш шкуродерного не лише в США. Він бачив в Путіні потенційного партнера, жорсткого авторитарного політика, яким він хотів бути сам. А з іншого боку, сама психологія Трампа ("Америка понад усе"), виявляється, зовсім не означає ізоляцію або відхід Америки зі сфери зовнішньої політики. Вона виявляється прагненням Трампа просунути американські інтереси за будь-яку ціну, що недооцінили в Кремлі.

Росія розчарована?

На початку року була певна ейфорія з приводу Трампа. Але вже з кінця лютого всередині кремлівського міжнародного співтовариства почала превалювати серйозна настороженість, підозрілість і песимістичні настрої щодо Трампа. Путін стояв з простягнутою рукою в очікуванні якихось ініціатив з боку Трампа.

Але, по суті, думаю, він вже тверезо оцінював те, що являє собою Трамп - людина абсолютно непередбачувана, готова топтати міжнародне поле, яка буде просувати американські інтереси не так, як Обама, який був найкращим американським президентом для Росії, а буде поводитись жорстко. Трамп, незважаючи на свої симпатії до Путіна, це і демонструє, прагнучи перетворити Америку на велику енергетичну державу, яка буде продавати скраплений газ Європі і виштовхувати російський "Газпром" з європейського ринку.

Запроваджені нещодавно нові санкції США проти Росії стали для Москви несподіванкою? Як вони вплинуть на переговори в Гамбурзі?

Звичайно, ні. Останні два місяці Москва готувалася до різних неприємностей. Уже поведінка Трампа в Сирії свідчила, що він не буде продовжувати м'яку, "в рукавичках", обамівську лінію. Санкційний пакет для Москви виявився не холодним душем, а викликав зітхання полегшення. Тому що мін'юст США, таким чином, змусив відкласти ухвалення Конгресом більш серйозного характеру санкційного пакета. Фактично Трамп трошки підіграв Москві, схваливши указ мін'юсту.

Що може Путін запропонувати Трампу в Гамбурзі? Є конкретні ініціативи?

Що б не запропонував Путін за цей короткий час, без попереднього обговорення з американцями Вашингтон не зможе його підтримати. Якщо Путін виступить з ініціативою без такого узгодження, це викличе не лише шок, але і негативну реакцію Вашингтона і буде торпедоване. Все, що він міг, Путін вже запропонував - це чотири зони деескалації в Сирії. Це, в принципі, подарунок, як розраховує Москва, західній коаліції на чолі з американцями.

Але Америка не сприйняла це як подарунок, вона не готова підтримувати цей механізм. Думаю, що оптимальним було б прийняття російською стороною певної модифікації плану держсекретаря Рекса Тіллерсона - створити нормальний механізм обговорення взаємних проблем. На це американці б пішли.

Трамп прийняв президента України Петра Порошенка до Путіна. Це було важливо? Якісь зрушення у вирішенні українського питання в Гамбурзі можливі?

Так, це було важливо не лише для України, але і для Німеччини і Франції, які намагатимуться відродити мінський процес. Ще більш важлива не зустріч Трампа з Порошенком, а витоки з Пентагону, де кажуть, що готові продавати або надавати Україні оборонні озброєння. Це було зроблено перед зустріччю Трампа з Путіним!

Чи варто очікувати прориву щодо Україні в Гамбурзі?

Це неможливо. Будь-яке рішення повинно бути погоджено також із західними гарантами мінських угод - Парижем і Берліном. Судячи з усього, таких переговорів не було. Але навіть якщо гучні ідеї будуть заявлені, все це зажадає узгодження на дуже серйозному рівні в обох столицях. Це тривалий процес.

Було б добре, якби вони домовились про дві речі. Перше - ми повертаємося до протоколів щодо Сирії, тобто до взаємного оповіщення польотів авіації в сирійському небі. Друге - створення нормального механізму спілкування між командами.

Тобто умовної "Ялти-2", угоди про розподіл сфер впливу між Росією і США, про що давно говорять в експертних колах, навряд чи варто очікувати?

Звичайно, ні. Незважаючи на те, що певні лобістські сили, які включають представників деяких американських корпорацій, продовжують проштовхувати цю ідею - не "Ялта-2", це виглядало б як червона ганчірка, а ідею "фінляндізації" України, тобто перетворення її, як каже колишній держсекретар США Кіссинджер, на міст між Росією і Заходом.

Йдеться про гарантії того, що Україна ніколи не рушить у бік НАТО. Зараз ніяких підстав для прийняття цієї концепції немає, хоча б в силу того, що американський істеблішмент перейшов на антиросійську основу. Але є й інший фактор. Захід перебуває в стані втрати орієнтира. Потрібно дочекатися принаймні виборів в Німеччині, запланованих на осінь, знаходження більш дієвого механізму пов'язання дій між Парижем і Берліном, щоб побачити, що у Заходу є якась єдина позиція і щодо України, і щодо Росії.