Як українські солдати лікуються у Німеччині

Deutsche Welle: Пане Гептер, за якими критеріями Ви обирали українських поранених для лікування в Німеччині?

Аксель Гепнер: Ми мали певні приписи від нашого міністерства. Одним із таких приписів було те, що пацієнти мають лікуватись у госпіталях Бундесверу. Ці госпіталі спеціалізуються на невідкладній допомозі потерпілим, які, наприклад, мають вогнепальні поранення та подібні ушкодження. Домінуючим елементом у цих лікарнях є не реабілітація, а лікування поранених. Ще однією з умов було те, що пацієнти, яких ми відібрали, мали б отримати користь від лікування саме в Німеччині.

Як саме відбувалась робота над списком обраних поранених?

Ми працювали разом із нашими українськими колегами - дуже успішно, чудово, в атмосфері довіри. Українські колеги спершу підготували список із 22 пацієнтами, яких вони раніше відібрали, гадаючи, що вони могли б отримати користь від лікування саме в Німеччині. У цьому переліку також були пацієнти, в яких була смерть мозку, або які були паралізовані, і було зрозуміло, що такі пацієнти від лікування в Німеччині користі не отримають. Ми спершу побачили в цьому списку п’ятьох пацієнтів, які могли б справді отримати користь від лікування в Німеччині. Потім ми знову обговорили загальні умови, і в наступні дні спільно ідентифікували наступних пацієнтів, які були перевезені до Німеччини. У нас були планові показники, що ми мали взяти до 20 пацієнтів, і ми якраз використали всю цю квоту. Цих пацієнтів транспортували до Німеччини і зараз вони лікуються в госпіталях Бундесверу.

Які діагнози у поранених, які знаходяться в госпіталях Бундесверу?

Усі пацієнти, яких ми забрали, мають важкі поранення. Наприклад, переломи кісток внаслідок вогнепальних поранень, черепно-мозкові травми, поранення обличчя, які потребували щелепно-лицьового втручання. Є пацієнт з пошкодженням щиколотки, в результаті чого йому бракує десяти сантиметрів кістки. Два дні тому я говорив із головним лікарем госпіталю, де знаходиться поранений, і йому потрібно було видалити ще деякі відмерлі частини кістки щиколотки. Зрештою, цьому пацієнту треба замінити 20 сантиметрів кістки, він пройшов необхідні процедури, зокрема, так звану гіпербаричну кисневу терапію. В одному з медичних інститутів Бундесверу є спеціалізовані технології, які дозволяють лікувати такі складні травми кісток. Утім, цьому пацієнту необхідно пробути ще щонайменше 6 місяців у госпіталі. Більш імовірно, що лікування затягнеться до року.

А якими є терміни лікування інших пацієнтів?

Абсолютно різні. Імовірно, в наступні дні ми вже зможемо розмірковувати про те, коли транспортувати перших пацієнтів назад до України. А деякі пацієнти, як-от у вищенаведеному випадку, дуже-дуже довго, можливо, 12 місяців, або може й довше, змушені будуть лишитись у нас. І як я вже казав раніше, ми планували взяти пацієнтів, яким ми можемо допомогти без тривалої реабілітації. Але у тих випадках, де потрібна наша допомога і де для досягнення оптимального результату потрібна реабілітація у Німеччині, ми залишимо їх тут, можливо, перевівши до цивільних лікарень.

Чи є такі операції, які можна було проводити лише в Німеччині, а не в Україні?

Ми побачили на місці, що українські колеги можуть справді добре лікувати. В принципі, всі пацієнти, яких ми бачили, могли би вилікуватися і в Україні. Можливо, в тому чи іншому випадку нам вдасться досягнути кращого результату. У переліку пацієнтів, яких ми взяли є один поранений, який має вогнепальне поранення в області хребта. Він ще не паралізований, але вже має неврологічні проблеми. Українські лікарі казали, що мали значні складнощі із цим пацієнтом – необхідна операція у безпосередній близькості до спинного мозку. А це дуже ризиковано із наявним в Україні технічним забезпеченням. І тому ми сказали, що звісно, ми візьмемо цього пацієнта, і що ми обов’язково зможемо щось зробити. Дуже імовірно, що нам вдасться врятувати солдата від інвалідного крісла.

А як би ви в цілому могли описати співпрацю з українськими лікарями?

Наша співпраця з українськими лікарями була чудовою. Разом із українськими колегами ми багато і довго дискутували про окремих пацієнтів. У тому числі і про пацієнтів, які залишились в Україні – ми надали свої поради щодо подальшого лікування. В Україні існують істотні проблеми із системою охорони здоров'я. В Україні є лікарні невідкладної допомоги, які часто мають не гірший рівень, ніж і у нас, але мало чи взагалі нема установ для довгострокової післяопераційної реабілітації. Також немає установ, в яких би здійснювався постійний кваліфікований догляд за пацієнтами, які не можуть повернутися до повноцінного життя. Приміром, пацієнт, в якого констатована смерть мозку, в Німеччині до кінця життя був би під доглядом медичного персоналу у спеціалізованому центрі. Але в Україні незрозуміло, як бути з такими пацієнтами. Цю систему треба системно вирішувати.

Лікування українських солдатів у німецьких госпіталях оплачує уряд Німеччини. Чи відома вже сума витрат?

Остаточний обсяг фінансування цих заходів нині важко оцінити. Нині він оцінюється у чотири мільйони євро. Це стосується транспортування і фази лікування в госпіталях Бундесверу. Водночас,є різні категорії пацієнтів. Якщо деяким із них достатньо однієї-двох операцій і після цього їх можна відправляти назад в Україну, то іншим потрібна тривала та витратна терапія. І якщо підрахувати це, то може вийти, що потрібно більше, ніж чотири мільйони євро.

Чи варто очікувати, що Німеччина прийме на лікування більше українських військових?

Я не знаю, яким буде політичне рішення. Однак мені здається, не менш важливо, ніж лікувати людей тут, надати довгострокову допомогу для поліпшення ситуації у системі охорони здоров’я України. Приміром, Німеччина могла би надати фінансову і консультативну допомогу для розбудови в Україні системи закладів для тривалого догляду за недієздатними хворими.

Поранені українські солдати перебувають у чужій країні, далеко від рідних. Як можна підтримати їх у цій ситуації?

Дійсно, є проблема, у тому числі, мовного бар’єру. Є проблема спілкування з рідними. У цій ситуації дуже важлива підтримка українців, які живуть у Німеччині. Відвідувати поранених можна. І українці приходять. Ми дуже вітаємо це. Солдатам важливо відчувати підтримку співвітчизників. Зрештою, вони воювали за батьківщину і відповідне визнання їм потрібне. Їм потрібно знати, що про них не забувають.