Курська битва: німецькі історики розвінчують міфи

75 років тому, 23 серпня 1943 року, завершилася наймасштабніша битва Другої світової війни та одне з найбільших танкових зіткнень в історії - битва на Курській дузі, яка тривала 50 днів. В ній брали участь загалом близько трьох мільйонів солдатів та офіцерів, майже вісім тисяч танків та самохідних артилерійських установок, щонайменше 4,5 тисячі літаків. В розмові з DW німецькі історики дають оцінку цій події.

Операція "Цитадель"

Влітку 1943 року "третьому рейху" востаннє вдалося зосередити настільки потужні сили на Східному фронті. Це було зроблено для того, щоб завдати удару по радянських військах, що наступали, і відрізати зосереджені на Курській дузі - виступі на лінії фронту, який утворився в результаті зимової кампанії 1942-1943 років - сили Червоної армії, а потім знищити їх. Проте, операція "Цитадель" (таку назву вона мала в планах командування вермахту) провалилась. Курську битву німці програли.

"Головний результат Курської битви полягає в тому, що після поразки в ній у німців більше не було нагоди розгорнути масштабні наступальні операції. Це був останній великий наступ вермахту на німецько-радянському фронті в період Другої світової війни", - наголошує куратор Воєнно-історично музею бундесверу в Дрездені Єнс Венер (Jens Wehner).

Як пояснює мюнхенський історик Роман Теппель (Roman Töppel), "саме тому багато генералів вермахту, які виступили за розгортання Курської битви, потім стали переконувати, що ідея цього протистояння належала виключно Гітлеру (Adolf Hіtler). Втім, це не так. Саме Гітлер спершу був проти Курської битви. З ідеєю провести операцію "Цитадель" виступив командуючий 2-ї танкової армії генерал-полковник Рудольф Шмідт (Rudolf Schmidt). Потім в її необхідності переконали і Гітлера".

Вся відповідальність - на Гітлері?

Вивченням історії битви на Курській дузі Роман Теппель займається вже багато років. Він навіть написав про неї книгу під назвою "Kursk 1943. Die größte Schlacht des Zweiten Weltkriegs" ("Курськ 1943. Найбільша битва Другої світової війни"). Вона вийшла у 2017 році і вже перекладена іспанською, англійською, французькою мовами, а восени цього року має з'явитися і російський переклад. Як джерела були використані архівні матеріали та військові щоденники. Роман Теппель - один з небагатьох істориків, що отримали доступ до архівів німецького генерал-фельдмаршала, учасника Першої та Другої світових війн Еріха фон Манштейна (Erich von Manstein), який вважався найобдарованішим стратегом вермахту. Архів зберігається у сина Манштейна.

Працюючи над своєю книгою, Теппель не ставив собі за мету детально описати перебіг бою на Курській дузі. Замість цього він спробував розвінчати численні міфи навколо Курської битви, що існують у наші дні. Так, деякі історики та мемуаристи стверджують, що проведена німцями операція "Цитадель", яка стала початком битви під Курськом, могла би завершитися успішно, якби Гітлер розпочав її раніше. Але він хотів дочекатися поставок нових танків, тому переніс операцію на липень.

"В деяких воєнних мемуарах припускається, що якби німці розпочали цю операцію в травні 1943 року, то вона би пройшла успішно. Але це не відповідає дійсності: в травні розпочати її було неможливо, оскільки погодні умови на Східному фронті цьому не сприяли: безперервно йшли дощі", - нагадує Роман Теппель.

Гітлер дійсно дуже розраховував на нові моделі танків. "До Курська німцями насправді було стягнуто дуже багато найновішої техніки, наприклад, близько 130 важких танків "Тигр". В битві на Курській дузі також вперше використовувалися танки "Пантера". Вони там були задіяні у кількості близько 200 машин. В боях брали участь понад 1300 літаків люфтваффе", - перераховує Єнс Венер. Треба, до того ж, зауважити, що ці та інші цифри, які наводять історики та мемуаристи, часом помітно відрізняються в залежності від джерел.

Битва під Прохорівкою: кому дісталася перемога?

Утім, успіх спочатку був на стороні вермахту - під час розгорнутого 12 липня 1943 року танкового зіткнення під Прохорівкою, яке стало найвідомішою частиною операції "Цитадель". За даними військового історика Карла-Гайнца Фризера (Karl-Heinz Frieser), в цій битві брали участь 186 німецьких та 672 радянських танків. І хоча німецьким військам не вдалося взяти станцію Прохорівка, втрати Червоної армії були дуже відчутні: вона втратила 235 танків, а німці - менше десятка.

"В битві під Прохорівкою радянські війська зазнали нищівної поразки. Але їхнє командування представило результат битви як перемогу і повідомило про це в Москву. На тлі остаточної перемоги Червоної армії в Курській битві це виглядало потім досить правдоподібно", - розповідає історик Маттіас Уль (Matthias Uhl).

Але як же Червона армія, сили якої значно переважали сили противника (майже вдвічі більше танків і 130 тисяч солдатів та офіцерів проти 70 тисяч німців), могла програти битву? За словами Карла-Гайнца Фризера, в битві під Прохорівкою радянські генерали припустилися безлічі помилок, тому що їх квапив Сталін. Розплачувалися за це людськими життями. Так, 29-й танковий корпус, відправлений в наступ без достатньої попередньої розвідки, зіткнувся з вогнем замаскованих в укритті німецьких танків. І був майже повністю знищений".

Легенда від воєначальника Еріха фон Манштейна

Існує твердження, що німці програли Курську битву через передчасний наказ Гітлера припинити наступ на північній ділянці та перекинути окремі танкові частини із Курська на Сицилію, де висадилися британські та американські війська. Роман Теппель та Єнс Венер це заперечують.

Як пояснив Теппель, "спочатку такий міф з'явився в мемуарах Еріха фон Манштейна. Однак це всього лише легенда. Наступ 9-ї німецької армії на північній ділянці Курської дуги вже 10 липня було відбито. Крім того, Гітлер віддав наказ про припинення наступу в бік півночі від Курська не через висадку союзників на Сицилії, а через розпочатий 12 липня наступ радянських військ під Орлом".

Генерали, зваливши провину за поразку в Курській битві одноособово на "фюрера", стверджували також, що в результаті провалу операції "Цитадель" німці не понесли би таких важких втрат, якби літом 1943 року на Східному фронті вони не перейшли в наступ, а залишалися на захисних позиціях.

"Насправді і це не так. Почнемо з того, що операція "Цитадель" не вартувала німцям таких вже значних втрат. В будь-якому випадку вони не перевищували втрати, понесені під час оборонних боїв. А по-друге, в 1943 році в німецької сторони просто не було можливості залишатися в обороні і зберігати сили, оскільки Червона армія все одно б перейшла в наступ, важких зіткнень, які призвели б до не менших втрат, було не уникнути", - пояснює Роман Теппель.

Переоцінка в Росії, недооцінка на Заході

В радянській і російській історіографії битву на Курській дузі вважають остаточним переламним моментом Другої світової війни і третьою за значенням битвою після оборони Москви та Сталінградської битви. Але німецькі історики таку установку спростовують.

"Курська битва була однією із найкровопролитніших битв Другої світової війни, але в жодному випадку не вирішальною. Адже, найпізніше в 1942 році, після провалу операції "Барбаросса" та двох неуспішних німецьких наступальних операцій на Східному фронті, а також із вступом у війну США, після бою біля атола Мідуей, в результаті якої ініціатива на тихоокеанському театрі військових дій перейшла до американців, стало зрозуміло: цю війну Німеччині не виграти", - констатує Роман Теппель.

А ось на Заході Курську битву навпаки недооцінюють. За словами Єнса Венера, тут більше знають про Сталінградську битву і висадку союзників в Нормандії, а також про протистояння між англо-американськими та німецько-італійськими військами в Північній Африці. Але тим, хто по-справжньому цікавиться історією Другої світової війни, про Курську битву добре відомо, оскільки вона має велике військово-історичне значення.

У будь-якому разі, крапку у вивченні Курської битви ставити зарано, вважає Маттіас Уль. "Щоб отримати справжнє уявлення про реалії цієї битви, вченим треба ще багато працювати в радянських і німецьких архівах, дослідити масу документів та матеріалів. Зараз, наприклад, історики аналізують німецькі документи воєнного часу, які після Другої світової війни на довгий час осіли в архівах міністерства оборони СРСР, а потім Росії. Зараз ці папери оцифровуються і скоро стануть доступні в інтернеті", - повідомив в розмові з DW німецький історик.