Президент Петро Порошенко підписавуказ про вихід України з Договору про дружбу, співробітництво і партнерство з Росією. Хоча анексією Криму, війною в Донбасі і демонстративним нехтуванням державним суверенітетом української держави Кремль давно вже в односторонньому порядку де-факто денонсував цей договір. Порошенко зараз просто юридично зафіксував факт "смерті" відносин. Якби в Україні не було президентських виборів, цей договір й надалі працював би в стані "ні живий, ні мертвий". Але виборча кампанія, очевидно, вимагає видовищ.
Великий договір як спадщина Єльцина
Упродовж останніх 20 років так званий Великий договір між Україною і Росією визначав характер відносин між двома країнами. У 1997 році Борис Єльцин, пригадується, багато розповідав про те, що, прокидаючись вранці, він думає, що зробив для України. Зараз, можливо, ця фраза звучить безглуздо, але в ті роки слова тодішнього президента Росії багатьма і в Києві, і в Москві сприймалися серйозно.
Великий договір з Росією затвердив декілька важливих для України моментів. Один з них - визнання кордонів і суверенітету української держави. Президент Леонід Кучма пишався тим, що зумів переконати Бориса Єльцина поставити підпис під Великим договором. Дію документа, до речі, в кінці 2008 року було продовжено ще на 10 років. Тобто в кінці поточного року, якщо жодна зі сторін не заявить про денонсацію, він був би автоматично пролонгований ще на десять років.
Починаючи від 2014 року, Великий договір для України - документ, який свідчить про порушення Москвою своїх зобов'язань у частині кордону. Так, принаймні, досі пояснював Петро Порошенко неможливість денонсації цієї угоди. Мовляв, відмовитися від деяких його норм можна, а ось у цілому від всієї угоди - небажано.
Тепер, однак, позиція офіційного Києва стала жорсткою і однозначною. Жодної дружби, добросусідства і жодних пробуджень російських чиновників з думкою про Україну. Розірвання договору та, очевидно, незабаром - дипломатичних відносин. Київ вирішив "рубати кінці". І навряд чи його щось тепер зупинить.
Антиросійський фронт Порошенка
За чотири роки президентства на Петра Порошенка неодноразово нарікали за нерішучість щодо Росії. Діяти впевнено і швидко йому заважали чи то кондитерська фабрика в Липецьку, чи то в цілому інтереси українського бізнесу в сусідній державі. Ще в квітні 2018 року він публічно підтримував тільки скасування деяких положень Великого договору з РФ, а не денонсацію всього документа.
Замість візового режиму з Росією Україна впровадила біометричний контроль громадян РФ, що прибувають у країну. А вимога правої української опозиції розірвати дипломатичні відносини з Москвою знайшла наступний контраргумент влади: ми не можемо кинути напризволяще своїх громадян, які перебувають у сусідній державі.
Загалом, досі ми були свідками політичної тактики Петра Порошенка, яка зводилася до наступного принципу: крок вперед, два назад. Іноді навіть здавалося, що в своїй словесній риториці український президент давно вже розніс вщент відносини з Москвою. Але насправді Росія нікуди не поділася: Україна продовжує з нею торгувати, українці їздять на заробітки до сусідньої держави, а в українських стратегічних підприємствах і далі присутній російський капітал.
Сьогоднішня рішучість Порошенка пояснюється досить просто: попереду - президентські вибори. Петру Олексійовичу потрібна перемога над Росією. Яскрава й велика. Нехай навіть і на дипломатичному рівні - така, як денонсація Великого договору. Чи означає це, що російський бізнес тут же піде з України, українські дипломати залишать Москву, російські - Київ, а між країнами побудують справжню, а не бутафорську стіну? Не факт. Пам'ятаєте, "крок вперед, два назад"? Швидше за все, так все й триватиме.
Ефектні жести після виборів
Місяць тому міністр інфраструктури Володимир Омелян, кажучи про скасування залізничного сполучення, заявив, що незабаром до Росії "ходитимуть тільки білі ведмеді". Мовляв, ані потяги, ані автобуси не більше не курсувати між двома країнами. Агресор є агресор, а, значить, і ставитися до нього, вважає Омелян, треба відповідно. Цілком зрозуміла позиція міністра має один великий недолік. Незважаючи на війну на Донбасі, частина українців, як і раніше, їздить на роботу або до родичів у Росію. Як їм тепер пояснити, що цей маршрут - тільки для білих ведмедів?
Бажання України відірватися від Росії і всіляко обмежити вплив сусідньої держави - цілком зрозуміле. Війна є війна. Але гасло "Геть від Москви", крім політичного повинне наповнитися ще й економічним змістом. Щоб очікування українських виборців знову не потонули в передвиборній риториці.
Ефектні жести повинні знаходити своє продовження після виборів. До речі, згадалося, що той же Порошенко у своїй передвиборній програмі 2014 року обіцяв налагодити відносини з Росією. Не вийшло. Але про це - жодного слова, поки триває виборча кампанія.
Автор: Сергій Руденко - український журналіст і політичний оглядач. Видав кілька книг про українських політиків. Автор щотижневої колонки на DW. Сергій Руденко в Facebook: Сергій Руденко.
Цей коментар висловлює особисту думку автора. Вона може не збігатися з думкою української редакції і Deutsche Welle в цілому.