У новій "холодній війні" Москва не переможе

"Повторення 1940 року, коли наші війська не зробили ні пострілу, не буде. Ми відкриємо вогонь з першої секунди вторгнення", - застеріг під час нещодавньої поїздки до Вільнюса мій знайомий, відомий литовський банкір. Він розповів мені, що його близький родич вступив до напіввійськового добровольчого формування.

Молоді люди на вихідних проводять тренування, готуючись стати партизанами. "Тут бояться, що Росія не зупиниться на Україні, - розмірковує фінансист. - А наш досвід у двадцятому столітті підказує - обов'язково потрібно чинити опір. Ось і готуємося підтримати армію, як зможемо, поки не підтягнуться сили союзників по НАТО".

"Друга холодна"

Ще рік тому подібна розмова могла здатися ненауковою фантастикою. Тоді в Балтії всі говорили про збільшення експорту до Росії молока і масла, про те, що не вистачає фахівців зі знанням російської мови, що російські туристи витрачають багато грошей на шопінг у Прибалтиці і залишають добрі чайові. Сьогодні не тільки там, а й в інших країнах Європейського Союзу та в США дедалі частіше говорять про нову холодну війну.

Коли 2009 року оглядач британського тижневика The Economist Едвард Лукас видав книгу з такою назвою, багато хто називав його фантазером. Холодна війна відображала протистояння двох політичних, економічних і ціннісних систем. Сьогодні нічого подібного немає й бути не може, заперечували Лукасу критики. Тепер здається, що похмурі пророцтва журналіста про неминучість масштабної конфронтації між путінською Росією і Заходом справджуються.

У Москві готові до реваншу

Нещодавнє інтерв'ю секретаря Ради безпеки Росії Миколи Патрушева "Російській газеті" так і називається - "Друга холодна". По суті, один із найвпливовіших і близьких до президента Володимира Путіна людей викладає офіційну точку зору, можна сказати, нову ідеологію російського керівництва.

Він вважає, що поразка СРСР у холодній війні була не закономірним результатом розпаду радянської системи, що віджила себе, а наслідком американської змови плюс політики Михайла Горбачова і Бориса Єльцина. Слово "зрада" в інтерв'ю не звучить, але читається між рядків. Сполучені Штати оголошуються мало не одвічним ворогом, події останнього року в Україні трактуються як п'єса, зрежисована Вашингтоном з метою остаточного витіснення Росії з пострадянського простору.

Назад у СРСР?

За логікою речей, якщо одна сторона каже, що холодна війна є, то значить, вона ведеться. Більше того, російсько-українське протистояння в Москві характеризують передусім як конфлікт із Вашингтоном, який, на думку Кремля, стоїть за зміною влади в Києві. Протистояння в сфері цінностей начебто теж присутнє.

Президент Путін і його оточення не втрачають жодної нагоди нагадати, що "традиційна" Росія протистоїть тому, що Патрушев у своєму інтерв'ю назвав "міфологією" європейських цінностей". Під прапори дистильованого в московських кабінетах нового розуміння "консерватизму" Кремль намагається зібрати різнорідних правих і лівих радикалів, особливо в країнах ЄС. Чим не аналог фінансування різноманітних "борців за мир" з фондів ЦК КПРС?

Політична система Росії, заснована на централізації влади та інститутах-фасадах, повністю підлеглих Кремлю, разюче відрізняється від "стримувань і противаг" західних парламентських демократій. Економіка, номінально капіталістична, стрімко одержавилася і, здається, скоро потребуватиме нового Держплану.

Зрештою влада вживає заходів із посилення контролю за інтернетом і, як вважає багато людей у комунікаційній індустрії, можливо, зовсім скоро перекриє доступ до соціальних мереж на кшталт Facebook та Twitter. Тим часом пропагандистська машина державного телебачення давно побила рекорди радянського ТБ. Додайте до цього дедалі частіші розмови про допустимість застосування тактичної ядерної зброї - і картина нової холодної війни виявиться закінченою.

Якщо й холодна, то інша

І все ж є щось, що помітно відрізняє нинішній стан речей від холодної війни в її колишньому розумінні. На відміну від членів політбюро, які були насамперед хранителями та інтерпретаторами ідеологічної ортодоксії, теперішній правлячий клас не лише керує Росією, він нею ще й володіє. Збереження влади для нього означає збереження власності.

Зовнішня політика Москви багато в чому спрямована на захист режиму від негативних зовнішніх впливів. Радянський Союз, хоча б формально, був майже до самого кінця революційною державою. Нині ж Кремль підкреслено антиреволюційний. Конфлікти в Грузії та Україні слугують передусім цілям легітимації нинішньої влади в очах власних громадян. Не допустити гіпотетичного російського Майдану - ось її головне завдання.

У Москві одночасно хочуть двох взаємовиключних речей: перегляду результатів холодної війни і стабільності. Російське керівництво прагне, щоб його залишили в спокої і в той же час дозволили активно контролювати пострадянський простір, звідки можна чекати політичних сюрпризів, подібних українському.

У цьому головне і невирішуване протиріччя в позиції офіційної Росії. Стабільність в довгостроковій перспективі несумісна з концепцією країни за принципом фортеці в облозі. Ця нова холодна війна ведеться Кремлем не з наступальних, а із суто оборонних позицій. Малоймовірно, що Москві вдасться перемогти в цьому матчі-реванші.

Констянтин Еггерт - російський журналіст, оглядач радіостанції "КоммерсантЪ FM".