Заборони публікуватись, позбавлення економічних основ для існування та ув'язнення журналістів є звичним набором засобів тиску для репресивних режимів, завдяки яким вони намагаються придушити свободу слова і думки у своїх країнах.
Але, окрім цього, є й інші небезпеки, які не так просто помітити. І передусім - "вірусна" структура інтернету, коли люди, а дедалі більше і боти, розповсюджують брехню, сфальшовані фото та відео, метою яких є свідома маніпуляція. Фейкові новини, дезінформаційні кампанії у соціальних медіа, наклепи та погрози стали буденністю. Дедалі частіше це стає наслідком роботи професіоналів у сфері комунікацій. Як, наприклад, у випадку RT (Russia Today) і водночас, на жаль, Al Jazeera. Їхня комунікація виглядає дружньою, а іноді навіть смішною та дотепною. У складному світі вони приваблюють аудиторію, пропонуючи спрощення. Крім того, у дедалі більшій кількості держав намагаються перетворити відкритий всьому світу інтернет на цензуровану внутрішню мережу для власної країни. Ми бачимо це в Ірані, Китаї, а також у Росії та Туреччині.
На це є лише одна відповідь - люди мають вчитися розрізняти брехню від правди, і медіаграмотність має стати невід'ємною частиною шкільної освіти, а для дорослих також мають бути створені привабливі можливості отримати необхідні знання у цій сфері. Завдяки цьому необхідно дати зрозуміти, що у підсумку йдеться не лише про загрозу свободі медіа, але потенційно й про свободу приватно озвучувати свою думку без побоювання репресій.
Відповідальність політиків
Демократичні політики з усього світу, зокрема й Європи та Німеччини перевершують одне одного у спробах догодити Китаю. Той факт, що у цій країні немає свободи преси, а незалежні іноземні медіа, серед яких і Deutsche Welle, там заблоковані, не грає жодної ролі. У випадку Китаю представники бізнесу думають більше про великі прибутки, а не про права людини.
В Ірані також говорять про можливості для економічного співробітництва, але не про 20 журналісток та журналістів, які опинилися у катівнях Корпусу вартових Ісламської революції. У Бангладеш та Пакистані блогери ризикують своїм життям, коли вони критично висловлюються про ісламізм, який з кожним днем сильнішає у їхніх країнах. Серйозна підтримка з закордону - дефіцитний товар. Світ вітає саудівського кронпринца, бо жінкам дозволили ходити у кіно, на стадіон та навіть керувати авто. Але куди поділось обурення тим, що блогер Раїф Бадаві досі залишається у саудівській в'язниці?
Цей перелік можна ще довго продовжувати. Це дуже сумний список. І сьогодні добрий день для того, аби пообіцяти собі оцінювати політичних діячок та діячів зокрема й за тим, що вони роблять, аби зупинити напади на свободу слова. Чи дають вони чітко та однозначно зрозуміти диктаторам, якими є наші цінності? Чи готові вони відмовитися від вигідних угод, якщо ці цінності кричущим чином порушуються? Чи узалежнюють вони надання фінансової допомоги від ситуації з правами людини та свободи слова?
Журналісти - вирішальний фактор
Свобода слова, однак, не є сама по собі даниною. Законодавчі рамки - це одне, але власна позиція кожного журналіста - це інше. Саме журналісти з країн із вільним медіаландашафтом мають бути прикладом для своїх колег, які віддано роблять свою роботу у важких умовах.
Бути журналісткою означає для мене завжди ставити під сумнів власні переконання - чи переконання колег - і завжди ставити питання достовірності того, про що я розповідаю. І так, не мати остраху отримати оплески не з того боку. Я сприймаю дискусію щодо того, чи маємо ми взагалі говорити з правопопулістською АдН ("Альтернатива для Німеччини") із великим занепокоєнням. Коли ми ігноруємо цілі політичні угруповання, несимпатичних нам політиків чи інші публічні фігури, що не відповідають нашому світоглядові, ми створюємо вакуум, який потім заповнюють інші.
І таким чином ми лише шкодимо свободі преси, якій ми присвячуємо наше сьогоднішнє святкування.