Два соціологічних опитування, які напередодні оприлюднили в Україні компанії "Рейтинг" та "Соціс", свідчать про те, що фаворитом президентських перегонів є Юлія Тимошенко. За нею з невеликим відривом один від одного йдуть екс-міністр оборони Анатолій Гриценко, колишній "регіонал" Юрій Бойко, нинішній президент Петро Порошенко, співак Святослав Вакарчук і комік Володимир Зеленський. З усієї цієї політичної "солянки" теоретично повинен з'явитися спаринг-партнер для Тимошенко, а можливо, і для Порошенка. Хто ним стане - з'ясується до осені.
Тимошенко - лідер рейтингів
Останні півроку Юлія Тимошенко впевнено лідирує в рейтингах, присвячених президентським виборам в Україні. Згідно з соціологічними опитуваннями двох компаній - "Рейтинг" і "Соціс", у квітні її готові були підтримати відповідно 9% та 8,9% українців. Тимошенко має свій стабільний електорат. Двічі - на президентських виборах 2010-го та 2014 років - вона посідала друге місце. Зараз "Батьківщина" на чолі з Юлією Володимирівною перебуває в опозиції до чинної влади. Тому її високий рейтинг - цілком закономірний. Принаймні на даному етапі можна сказати, що її шанси на вихід у другий тур президентських виборів досить високі.
У трійці лідерів в обох згаданих рейтингах опинився і колишній міністр оборони України Анатолій Гриценко (7% і 7,7%). На сьогоднішній день він, на відміну від Тимошенко, перебуває поза парламентом. У нього є маленька і скромна партія "Громадянська позиція", але сказати, що вона істотно впливає на політичне життя країни, поки не можна.
Утім, образ полковника Гриценка як людини "сильної руки" добре лягає на нинішню ситуацію в країні. Люди втомилися від війни і невизначеності, вони хочуть миру, спокою і порядку в Україні. Чи зможе це дати екс-міністр оборони після приходу до президентського кабінету, важко сказати. Але для виборців сьогодні він - альтернатива Тимошенко і Порошенку, людина, якій вони довіряють і від якої чекають рішучих дій.
Реальним конкурентом для Тимошенко і Гриценка був і залишається Петро Порошенко. Яким би чином політики й експерти не трактували отримані нинішнім президентом 5% і 7,9% від соціологічних служб, він має усі шанси потрапити до другого туру виборів. За Порошенком - адміністративний ресурс і медіа-підтримка олігархів Ріната Ахметова та Віктора Пінчука, можливість ухвалювати важливі для країни рішення - щодо Донбасу, Криму, створення єдиної православної церкви, найбільша фракція в парламенті тощо.
Нинішня соціологія - не на його користь. Однак через 11 місяців усе може кардинально змінитися. За цей час він повинен показати іншого Порошенка - раніше невідомого українцям. Чи встигне - залежить від нього самого і від його команди.
Президентська сцена для коміка і співака
Сказати, що поява в нинішніх президентських рейтингах коміка, художнього керівника "95-го кварталу" Володимира Зеленського (6%) і співака Святослава Вакарчука (6%) дуже когось здивувала, - не можна. Український виборець давно вже сприймає політику як частину шоу-бізнесу або театру. Сценічні номери Зеленського в телешоу "95-го кварталу" нічим не поступаються політичним виступам у Раді або на телебаченні ще двох фаворитів президентської кампанії - Вадима Рабіновича та Олега Ляшка. Тільки останні роблять це в статусі народних депутатів, а от Володимир Зеленський - як актор і комік.
На відміну від художнього керівника "95-го кварталу" лідер гурту "Океан Ельзи" Святослав Вакарчук в українській політиці вже давно. Свого часу він підтримував на президентських виборах Віктора Ющенка, потім недовгий час був народним депутатом України і виступав на боці Євромайдану. Так, формально зараз він - поза політикою. Але його слово було і залишається важливим для українців. Слід сказати, що Святослав - не тільки популярний співак. Він - кандидат фізико-математичних наук. Його батько - колишній міністр освіти й екс-ректор Львівського державного університету. Словом, розглядати Вакарчука виключно в контексті шоу-бізнесу - несправедливо. В Україні він більше, ніж співак.
Зеленський і Вакарчук публічно поки не заявляли про свої президентські амбіції. Хтось справедливо вважає, що лідера "Океану Ельзи" у боротьбі з Юлією Тимошенко може використовувати команда Порошенка, а олігарх Ігор Коломойський - Зеленського для розкрутки партії "Слуга народу" (однойменна назва серіалу про політиків) для участі у наступних парламентських виборах. Як би там не було, можна сказати одне: присутність Зеленського і Вакарчука в президентських рейтингах - свідоцтво недовіри виборців до нинішніх політиків. Українці хочуть бачити нові обличчя в політиці. Навіть якщо вони - з шоу-бізнесу.
Вибори з невідомим результатом
Українські вибори-2019, попри всю сьогоднішню соціологію, вочевидь, перетворяться на чергове політичне протистояння між Петром Порошенком і Юлією Тимошенко. Всі інші учасники виборчої кампанії будуть грати або в першій, або в другій команді. Навіть якщо вони цього і не хочуть. Але головна інтрига - хто в цьому протистоянні стане третім? Тим самим, з ким Тимошенко або ж Порошенко можуть вийти в другий тур президентських виборів. І не тільки вийти, але і отримати перемогу.
Судячи з нинішніх рейтингів, у другому турі виборів глави української держави, крім Анатолія Гриценка, можуть опинитися колишній соратник Януковича Юрій Бойко, один з лідерів партії "За життя" Вадим Рабінович і голова Радикальної партії Олег Ляшко. Ну, і згадані вже Святослав Вакарчук і Володимир Зеленський.
Тепер все залежить від політичних комбінацій, які будуть розігрувати команди Тимошенко і Порошенка. В будь-якому разі, давно апробована в Росії технологія "Голосуй, інакше програєш" цілком може перетворити згаданих вище потенційних учасників президентської кампанії на зручних спаринг-партнерів для Петра Олексійовича або ж Юлії Володимирівни.
Ситуація, яка на сьогоднішній день складається в країні, на жаль, не дає чіткої відповіді на запитання, хто переможе на президентських виборах 2019 року в Україні. Враховуючи ще й той факт, що близько 40% українців досі не визначилися, за кого вони будуть голосувати, результат може стати несподіваним. Зокрема, і для самих українців.
Цей коментар є висловленням особистої думки автора, яка може не збігатися з позицією української редакції і Deutsche Welle загалом.