Саме час поховати "Турецький потік"
Економічна війна проти Туреччини, розпочата в Росії в якості відплати за збитий бомбардувальник Су-24, вражає стрімкістю, широтою охоплення і повною зневагою до інтересів власних господарюючих суб'єктів і споживачів. Нічого хорошого в ній немає. Окрім, мабуть, одного: вона надає "Газпрому" шанс офіційно поховати від самого початку провальний і практично вже мертвий газопровідний проект "Турецький потік". Йому зараз якраз виповнюється рік.
Волюнтаристське рішення, ухвалене 1 грудня 2014
Згадаймо: 1 грудня 2014 року російський президент Володимир Путін, образившись на Євросоюз за ті правові претензії, які той пред'явив до проекту "Південний потік", в ході візиту до Анкари абсолютно несподівано скасував будівництво цього газопроводу. І тут же проголосив новий проект такої ж потужності, про який тільки що домовився зі своїм турецьким колегою Реджепом Таїпом Ердоганом. Незабаром після цього газопровід отримав назву "Турецький потік".
Як будь-яке волюнтаристське рішення, воно виявилося не дуже продуманим і прорахованим. Замість того, щоб почати з європейцями переговори про взаємоприйнятне коригування концепції "Південного потоку", Володимир Путін, фактично, доручив "Газпрому" прокласти чотири гілки газопроводу "в нікуди". А саме: до якогось "пункту здачі на кордоні Туреччини та Греції". Багаторічним європейським партнерам в ультимативній формі запропонували самим піклуватися про те, як вони будуть забирати законтрактовані ними на багато років вперед десятки мільярдів кубометрів російського газу з точки, в якій немає потрібної газотранспортної інфраструктури.
Оскільки європейські газові компанії не поспішали потурати примхам Москви, їй довелося самій шукати вихід з ймовірного глухого кута. Звідси інтенсивні переговори з Афінами, які відбулись навесні, і підписання 19 червня угоди про будівництво за російські гроші на території Греції продовження "Турецького потоку". Однак не виключено, що цей контракт, представлений як одна з ключових подій Петербурзького міжнародного економічного форуму (ПМЕФ) 2015 року, вже в момент підписання був усього лише макулатурою.
На зміну проекту, що вмирає, приходить "Північний потік II"
Адже не минуло й трьох тижнів, як "Газпром" розірвав контракт з італійською компанією Saipem на прокладання по дну Чорного моря першої гілки "Турецького потоку" і призупинив на території самої Росії будівництво одного з тих двох газопроводів, які повинні були забезпечувати цей проект сибірським газом ("Південний коридор"). Гіпотетична грецька труба фактично втратила джерела наповнення.
Все це дозволило автору цих рядків ще 9 липня опублікувати коментар під іронічним заголовком "Турецький потік" вмирає, хай живе "Північний потік II". Адже до того моменту стало зрозуміло, що Москва знову радикально змінює експортну стратегію "Газпрому" і тепер робить ставку на подвоєння потужності газопроводу по дну Балтійського моря, про що абсолютно несподівано було оголошено все на тому ж ПМЕФ-2015.
Прокладати лише одну нитку - нерентабельно
Наступні події повністю підтвердили таку оцінку. Поки "Турецький потік" продовжував пробуксовувати (Москва намагалася пояснити публіці це тим, що дієздатний уряд буде сформовано в Анкарі лише після повторних виборів 1 листопада, хоча насправді Ердоган, мабуть, просто охолов до цього проекту), "Газпром" встиг 4 вересня підписати по "Північному потоку II" угоду з п'ятьма європейськими компаніями і вже почав активно готувати і лобіювати в Європі цей трубопровід.
Ще до інциденту з Су-24 в Москві фактично визнали, що ні про які чотири гілки "Турецького потоку" вже не йдеться, дай Бог прокласти дві, та й ті під питанням, оскільки Анкара дедалі більше схиляється тільки до однієї - їй для задоволення потреб власної економіки більше й не потрібно. Але це не просто невигідно, а вкрай невигідно для "Газпрому", оскільки проводити підводні роботи та будувати берегову інфраструктуру тільки для однієї не дуже-то потужної нитки - справа нерентабельна.
Чому газопроводу немає в списку санкцій?
Тому цілком можна було припустити, що в перших рядках списку російських економічних антитурецьких заходів виявиться відмова від "Турецького потоку". Але цього не сталося. Чому? Невже в Москві хтось сподівається, що після всього, що вже сталося і ще трапиться в ході нинішньої холодної політичної та гарячої економічної російсько-турецької війни Туреччина залишиться для Росії надійною країною-транзитером?
Повільність Москви може бути пов'язана з принциповим прагненням не поширювати санкційну війну на екзистенційно важливу газову сферу, як це відбувається і у взаєминах з Європейським Союзом. Хоча не можна повністю виключити як мотив більш абсурдне сподівання все-таки прокласти хоча б одну гілку, щоб позбутися від необхідності качати газ у західні райони Туреччини через Україну (а потім Молдову, Румунію і Болгарію).
Адже для чого затівався свого часу "Турецький потік" як заміна "Південному потоку"? Для припинення транзиту через Україну до кінця 2019 року. Засліплений цим геополітичним надзавданням, Кремль був готовий приректи "Газпром" на вкрай дорогий трубопровідний проект. Якщо з нього тепер нічого не вийде, російська держкомпанія заощадить гігантські валютні кошти.
Щоправда, вона вже зарила в землю мільярди рублів і витратила багато мільйонів доларів на всілякі підготовчі роботи, замовлені труби, простій техніки і пеню, але їй хоча б не доведеться платити величезні суми за прокладання малоперспективної труби по дну глибокого Чорного моря. Набагато дешевше просто продовжувати качати газ через Україну.
Автор: Андрій Гурков, економічний оглядач DW