У понеділок, 7 листопада, Міхеіл Саакашвілі зробив те, чого від нього вже давно очікували: подав у відставку з посади глави Одеської обласної державної адміністрації. Свій крок екс-президент Грузії пояснив відсутністю реформ, корумпованістю влади і "кришуванням" президентом України двох кримінальних кланів в Одеській області. Таким чином він кинув виклик не стільки системі, скільки особисто Петрові Порошенку. Відтепер у глави української держави є сильний опонент, здатний згуртувати довкола себе незадоволених нинішньою владою.
Кінець "грузинського дива"
Відставка Саакашвілі підвела риску під дворічним "грузинським" періодом в українській політиці. Після перемоги Євромайдану до Києва запросили цілу команду реформаторів із Грузії, які стали візитівкою нової української влади. Міністр охорони здоров'я Олександр Квіташвілі, заступниця міністра внутрішніх справ Ека Згуладзе, заступник генпрокурора Давід Сакварелідзе і одеський губернатор Міхеіл Саакашвілі символізували бажання Петра Порошенка і його команди повторити успіх Грузії. Але дива не сталося.
Грузинські "легіонери" зіткнулися з українською реальністю: корупцією, круговою порукою, відсутністю волі вищого керівництва щось змінювати у країні. Представники грузинської команди неодноразово публічно критикували і президента Порошенка, і тодішнього прем'єр-міністра Янецюка, і їхніх соратників. Апогеєм цього протистояння стала публічна сварка Михеіла Саакашвілі і Арсена Авакова. У ній український міністр внутрішніх справ закликав екс-президента Грузії "забиратися із країни", а Арсеній Яценюк, який приєднався до Авакова, назвав Саакашвілі "гастролером".
Так чи інакше, але те, що грузинські реформатори підуть, можна було перебачити. Якщо вони й хотіли змінити систему, то це було їм не під силу. Без участі парламенту, уряду, президента і прокуратури зробити це було неможливо. А після подання електронних декларацій чиновниками і політиками стало очевидним, що міняти систему ніхто і не збирається. Навіщо позбавлятися курки, яка несе золоті яйця?
Народження грузинської опозиції в Україні
Екс-президент Грузії, очевидно, розраховував на підтримку Петра Порошенка. У тому числі і в реалізації своїх планів в Одеській області. Однак її він не отримав. Під час затяжного конфлікту Порошенка і Яценюка він, як говорили, сподівався отримати портфель глави уряду України. Чи дійсно Петро Олексійович обіцяв йому крісло прем'єр-міністра - невідомо. Але після відставки Яценюка стало очевидним, що Саакашвілі просто використовували у політичній грі, метою якої було зміщення з посади Арсенія Петровича.
Після не зовсім вдалих парламентських виборів у Грузії Саакашвілі вирішив розпочати сольну політичну кар'єру в Україні. Він уже зробив перші кроки з організації нової партії. Антикорупційний фронт, засідання якого проходили в різних регіонах України, судячи з усього, стане її основою. Адже тема боротьби з корупцією в українській державі буде затребувана ще не один рік. Принаймні на ній ще можна буде "виїхати" на чергових виборах до Верховної Ради.
Чого хоче Мілхеіл Саакашвілі в Україні? Він точно прагне реалізації своїх амбіцій. А точніше - політичної сатисфакції. Нова політична сила з ним на чолі не буде схожою ані на Радикальну партію Олега Ляшка, ані на "Батьківщину" Юлії Тимошенко. Так, Саакашвілі часом поводиться як справжнісінький популіст. Так, у його команді дуже багато людей, які викликають недовіру і роздратування. Так, більшість його обіцянок на посаді одеського губернатора залишилися нереалізованими. Але за спиною Саакашвілі залишається досвід успішних реформ у Грузії та підтримка США.
Петрові Порошенку буде непросто мірятися політичними силами з Міхеілом Саакашвілі. Самі лише звинувачення у протекції кримінальним кланам Одеської області вимагають від глави української держави швидких і чітких відповідей. Віднині Саакашвілі для Петра Порошенка - не просто політичний спаринг-партнер. Він - конкурент в боротьбі за владу в Україні. А 7 листопада стало днем народження нової опозиції в Україні - "грузинської".