Коментар: Російський закон у Криму набув зворотної сили

"Під час масових заворушень… завдав тілесних ушкоджень співробітникові спецпідрозділу МВС", - знайомі за "болотною справою" прокурорські формулювання звучать цілком звично, проте таких карних справ в пострадянській Росії не було ще ніколи. МВС, про яке йдеться, - це не російське МВС, а українське, а "масові заворушення", про які згадується у судовій постанові - це минулорічні київські події, більш відомі як Євромайдан.

Коли рік тому помічник депутата українського парламенту від партії "Свобода" Олександр Костенко разом із тисячами інших українців стояв на Майдані, вимагаючи євроінтеграції та відставки Віктора Януковича, та бився з бійцями "Беркуту", що боронили тодішню владу, він навряд чи міг подумати, що за участь у акції протесту в українській столиці його буде судити російський суд за російськими законами.

"Болотні справи" у Криму

Рік тому взагалі багато чого не можна було уявити, але за рік у Росії було реалізовано, здається, усі найнеймовірніші сюжети політичної фантастики. Навіть арешт Олександра Костенка - вже не перший випадок застосування до жителів Криму статей російського Карного кодексу за участь у подіях, які взагалі не мали відношення до Росії. Костенка заарештували 8 лютого, а за кілька днів до того там же, у Криму, затримали одного з лідерів Меджлісу кримськотатарського народу Ахтема Чийгоза.

Ті ж "болотні" формулювання ("грубо порушуючи громадський порядок та правила проведення масових заходів, ігноруючи законні вимоги представників влади, почав закликати… до непокори законним вимогам представників влади, застосування насильства"), ті ж ігри з часом та простором - мітинг, участь у якому інкримінують Чийгозу, відбувся в Сімферополі 26 лютого минулого року, за три тижні до так званого референдуму про приєднання Криму до Росії та за два дні до приходу до влади на півострові проросійських сепаратистів на чолі з Сергієм Аксьоновим. У той день, коли Чийгоз мітингував у Сімферополі, це місто навіть офіційна Москва вважала частиною України і не заперечувала його територіальної приналежності. Але не пройшло й року, і Чийгозові висувають таке звинувачення, ніби той мітинг проходив у Росії.

Слід пам'ятати, що поруч Росія

Стаття 54 російської конституції чітко вказує, що "закон, який встановлює або обтяжує відповідальність, зворотної сили не має", але, виявляється, іноді російська держава готова порушити і цей принцип - особливо, коли мова йде про нинішнє протистояння з Україною. Костенко та Чийгоз - можливо, найочевидніші жертви беззаконня в сучасній Росії, але не лише жертви. Обидва вони є кимось на кшталт політичного сигналу усім опозиціонерам пострадянського простору, нагадуванням про те, що коли ти виходиш на мітинг у своїй країні, ти повинен пам'ятати, що Росія поруч, і що якщо російській владі закортить, то вона застосує свою карну статтю до кого завгодно, навіть до іноземців, які ні за якою логікою не могли порушити російського закону.

Приєднаний до Росії Крим виявився, окрім іншого, експериментальною територією зворотної сили російського Карного кодексу. Про це ніхто не попереджував рік тому, і нині це виглядає взірцем юридичного абсурду та політично вмотивованого застосування права. Якщо комусь не вистачало аргументів, за допомогою яких можна було б довести, що в Криму під російським контролем зацарювало свавілля, то ці дві карні справи - найкращий подібний аргумент. Немовби залишилася в силі старовинна інструкція "Смершу" про те, що білоемігрантів та інших контрреволюціонерів, яких Червона Армія застала у Східній Європі, слід ловити та доправляти до радянських таборів за 58-мою статтею. Тут керувалися не стільки правом, скільки політичною доцільністю.

Сподобатися не вийшло

Приєднання Криму до Росії відбулося через лічені години після сочинської Олімпіади, яка сьогодні виглядає привітанням із неймовірного минулого - коли Росія намагалася сподобатися світові, бажала виглядати сучасною, розумною, красивою та відкритою.

Це була вершина російського PR, і в Криму Росія теж дуже намагалася подобатись. Образ мовчазних "увічливих людей" в ультрасучасному екіпіруванні, які ні в кого не стріляють, а натомість фотографуються з дітьми та домашніми тваринами, був явно вельми ретельно продуманий найталановитішими фахівцями. Це не танки із Праги 1968 року та не кирзовий чобіт тоталітаризму - це "ввічливі люди", новий великий стиль.

Медійними обличчями нового Криму стали яскраві сучасні люди: "народний мер" Севастополя Олексій Чалий, симпатичний місцевий бізнесмен та сексапільна молода прокурорка Криму Наталя Поклонська. Це Поклонська нині порушує кафкіанські справи за законами, які мають зворотну силу. Подобатися більше ніхто не намагається. Російській державі знову комфортніше в образі безжальної репресивної машини, яка почуває себе тим упевненіше, чим гірше виглядає збоку. "Ми намагалися вам сподобатись, не вийшло - що ж, тоді бійтеся".