Коментар: Путіну протести не страшні

Москву в неділю, 21 вересня, було не впізнати. Десятки тисяч людей вийшли на вулицю, щоб донести свою позицію. "Україно, пробач нас!", "Ні - війні", "Путін, годі брехати та воювати!" - це лише деякі з написів на плакатах учасників "Маршу миру". Для них не підлягає сумніву те, що Росія веде війну в сусідній державі. Хоча Кремль і досі це заперечує.

Український прапор був в руках багатьох, із гучномовців лунало "Слава Україні!" Для організаторів це, безперечно, успіх. Вони стверджують, що на акцію вийшли 50 тисяч людей лише у Москві. Поліція натомість применшує масовість заходу, кажучи про щонайбільше 5 тисяч учасників. Це взагалі перший масовий протест у Росії проти цієї війни від початку боїв на Донбасі. Але чи означає він зміну настроїв росіян від підтримки до відторгнення президента Путіна?

Тиск та пропаганда

Навряд чи. Звичайно, багато росіян обурюються через падіння курсу рубля та зростання цін на продовольство - і одне, і інше є наслідком санкцій Заходу. Безперечно, наростає невдоволення й серед російських солдатських родин, які не хочуть, щоб їхні рідні гинули в Україні.

Проте тиском та пропагандою Кремль стримує це обурення. В інтернет-форумах дедалі більше розповідей про те, як військкомати залякують членів родин, змушуючи їх мовчати. І досі офіційна версія незмінна: Кремль не бере участі у цьому конфлікті. Керовані ж владою канали телебачення чимдалі більше зображають президента Володимира Путіна таким собі миротворцем, чесним посередником. Вони подають узгоджений у Мінську план мирного врегулювання в Східній Україні як його досягнення.

Успішна стратегія

Свіжі опитування показують: така стратегія має успіх. Щоправда, нині дві третини усіх росіян, як і учасники маршу миру в неділю, проти війни з Україною. Однак понад третина росіян вважають, що ніякої війни за участі Росії в Україні не ведеться. Вони переконані, що все це - громадянська війна проти російськомовного населення на Донбасі. А провину за це покладають на українську владу, яку, на їхню думку, підтримують Сполучені Штати. Щодо Путіна, то, з їхнього погляду, він усе робить правильно. І це, як показують опитування російських соціологів, думка понад 80 відсотків росіян.

А як же інакодумці? Їм доводиться боятися за свою свободу. На масові протести узимку на межі 2011 та 2012 років керівництво держави відреагувало репресивними законами, судовими процесами та арештами. Борець із корупцією та блогер Олексій Навальний, Pussy Riot, активісти "Arctic Sunrise" – це лише найвідоміші приклади. Навіть за участь у марші миру можна потрапити за ґрати - настільки багато різноманітних заборон міститься у російському законодавстві щодо мирних демонстрацій.

Це робить додаткову честь тим, хто вийшов цієї неділі у Москві та інших містах висловити свою позицію. Вони показали світу, що є ще інша Росія. Незгодна з агресивною політикою Володимира Путіна, як щодо України, так і щодо інакодумців у Росії. Але зрушити керівника Кремля з його нищівного курсу їм не під силу. Цей "Марш миру" засвідчив ознаки життя опозиції. І не більше.