Джон Беркоу славиться своїм своєрідним норовом. Час від часу він піддавався спокусі й вдавався до граничної риторики, але він був, тим не менш, більш, ніж просто головою парламенту, який піклується про виконання порядку денного та стежить за тим, аби образи не виходили за межі дозволеного. У своєму прощальному виступі він назвав себе "бекстопом задніх лав", тим, хто піклувався про те, аби права парламентарів не попиралися альфа-самцями та альфа-самками з урядової лави. Нижня палата британського парламенту має бути йому вдячна. Та навіть крізь слова похвали на адресу спікера та його роботу було видно, наскільки нездоланним став останнім часом розкол у британській політиці.
Поки опозиція та помірні консерватори тепло висловлювалися на адресу Джона Беркоу, який залишає свою посаду наприкінці жовтня, інші представники торі демонстрували відкриту відразу. Вони вважають, що цей спікер займав сторону опозиції. При цьому він передусім виступав за права парламентарів у протистоянні з загрозливим та надто могутнім урядом.
Напад на парламентаризм
Але праві консерватори жадали помсти, а тому не поцуралися поступитися традицією не виставляти кандидата-конкурента в тому окрузі, в якому обирається спікер. Своєю відставкою Джон Беркоу попередив власне повалення руками своєї ж партії. Боротьба за владу між парламентом та урядом тим часом стала вже настільки жорсткою, що прихильники Бориса Джонсона готові потурати останні неписані правила Палати громад, аби забезпечити прем'єру вільний шлях до його Brexit.
"Ми послаблюємо цей парламент на свій страх і ризик", - сказав на прощання спікер депутатам перед тим, як вони були змушені піти у примусові п'ятитижневі канікули, призначені прем'єр-міністром. Але той, кого стосувалося це попередження, нічого не чує на тлі свого самолюбства. Борис Джонсон радше залюбки б урядував за прикладом сильних чоловіків у Туреччині, Росії чи деінде - без докучливого втручання парламентарів.
Пропагандистський наступ на депутатів
"Зрадники волі народу", - такий напис можна побачити на протестних плакатах, які вже тижні як висять у Вестмінстері. Зрадницький підбір слів іде з правої масової преси, яка у союзі з главою уряду втовкмачує громадянам, що парламент - це, мовляв, непотрібне зборисько пустодзвонів, де лише без користі витрачається час, замість того, аби реалізувати волю більшості щодо швидкого та щонайжорсткішого Brexit. Принижувати депутатів, називаючи їх трусами, пустоголовими та нерішучими належить останнім часом до стандартного репертуару Бориса Джонсона.
І таким чином він взявся підривати коріння парламентської демократії. Представники народу не є суто виконувачами волі більшості жителів своїх виборчих округів. Вони мають обов'язок діяти чесно на користь громадян та громадськості. Навіть якби в Ноттінгемі більшість висловилася за те, аби вистрибнути з літака, завдання депутата - пояснити людям, що на борту немає парашутів. І якщо вони все одно захочуть стрибати, утримати їх від цього.
Саме до такої спроби депутати нижньої палати парламенту Великобританії вдалися в останню хвилину, ухваливши закон проти жорсткого виходу країни з ЄС. Багато з них, очевидно, самі недооцінювали складності цього процесу, коли вони підтримували Brexit під час референдуму понад два роки тому. За цей час плани виявилися такою сильною політичною отрутою, що вона роз'їдає британську політику зсередини. І за намагання запобігти економічному та політичному провалу зараз членів парламенту роблять цапами-відбувайлами. Образи та погрози вбивства в соціальних мережах стали останнім часом повсякденним явищем.
Демонтаж країни-матері демократії
Великобританія завжди пишалась віком своїх інституцій, своїми традиціями і почасти дивакуватими правилами. Слава країни-матері неповальної демократії був в основі британського іміджу, частиною політичного авторитету країни за кордоном. Та від початку кризи Brexit британці втратили передусім репутацію здатних приймати раціональні та прагматичні рішення. А зараз шоковані сусіди спостерігають за тим, як уряд у Лондоні паралізує власні демократичні інституції, шкодить їхній репутації та ускладнює їхнє функціонування.
Депутати нижньої палати парламенту мусять зараз іти на примусові канікули і не можуть нічого більше робити аж майже до запланованої дати виходу Великобританії з ЄС. Вони спробували зробити все, аби встигнути зв'язати руки Борису Джонсону. Та чи є новий закон проти неврегульованого Brexit достатньо сильним для того, аби загальмувати прем'єр-міністра, незрозуміло. Але передусім парламент безсилий проти того, що його виводять за межі грального поля. Впродовж наступних тижнів прем'єр-міністр у Лондоні може зробити що йому заманеться, адже не існує демократичного нагляду. І якраз у випаду цього глави уряду, який тримає курс на руйнацію, такий стан є особливо небезпечним.
Коментар висловлює особисту думку автора. Вона може не збігатися з думкою української редакції і Deutsche Welle загалом.