Це були всякого роду притягнуті за вуха правові підстави, за допомогою яких Угорщина та Словаччина оскаржувала у Європейському суді законність квот на розподіл біженців. Однак Європейський суд зараз чітко пояснив законність ухвалених два роки тому квот. Лісабонська угода, яка регулює принципи функціонування ЄС, дозволяє ухвалення рішення більшістю голосів - все, баста. Але справжнє роздратування починається лише тепер, адже тут ідеться про політику, а не казуїстику.
Обурлива реакція
Угорський міністр закордонних справ одразу ж наробив обурливого галасу і заявив про "жахливий та безвідповідальний" вирок. Лише тепер починається "справжня боротьба" проти квот на розподіл біженців. Словаччина ж навпаки хоче прийняти вирок, вона змінила свій курс на конфронтацію із Брюсселем. Вишеградська четвірка більше не є єдиною у цьому питанні, прибічники жорсткої лінії залишились у Польщі та в Угорщині.
Передусім угорський прем'єр-міністр Віктор Орбан зробив ядром своєї політики пропаганду проти біженців, іноземців та мусульман. Він відстоює боротьбу за етнічно однорідну державу. Його злісна пропаганда спрямована передусім проти мусульман, яких він найгіршим чином ототожнює з терористами.
Ще гірше у Польщі. Лідер націонал-консервативної партії "Право і справедливість" Ярослав Качинський, здається, ще запекліше бореться за так звану чистоту польського народу. У випадку з Орбаном ніколи не знаєш, де цинізм і праворадикальна позиція переходять у практичні міркування. Качинський же навпаки діє, керуючись переконаннями. Але обидва уряди дедалі більше протирічать основним принципам Євросоюзу.
Що робити?
Єврокомісія хоче прийняти бій за втілення вироку. Вона може щонайменше накласти значні грошові штрафи, які, однак, знову ж мають бути затверджені Європейським судом. У результаті цього процесу штрафи можуть бути вирахувані із допомоги ЄС обом країнам, але такі процеси тривають найчастіше роками.
Існують також прямі заходи проти обструкціоністів. Єврокомісія у Брюсселі саме відмовила Угорщині у виплаті 400 мільйонів євро на будівництво прикордонної огорожі зі Сербією. Це означає, що солідарність - не палиця з одним кінцем. Але це радше реакція на гострі випади. Інші пропонують, щоб незадоволені могли відкупитися від обов'язку приймати біженців за допомогою виплати коштів. Але це було б занадто дешево.
Ідеться про основоположні європейські норми
Євросоюз тут постав перед засадничою проблемою: деякі його східноєвропейські члени дрейфують від курсу. Вони перебувають на шляху до автократичного однопартіійного правління із насадженням фашизоїдної ідеології. І у Варшаві, і в Будапешті більше не йдеться про поодинокі розходження у думках, а натомість про принцип.
Дві держави-члени ставлять під питання основу спільноти. Водночас вони й надалі безпардонно вимагають за своїм правом мільярдних виплат із бюджету ЄС. Для них Брюссель є лише центральною касою, через яку вони просувають розбудову свого правління.
Більше не йдеться лише про те, що солідарність не може бути вулицею з одностороннім рухом, а політичні основи Євросоюзу є обов'язковими до виконання. У Євросоюзі немає місця диктатурі. Уряди інших країн-членів не мають права далі відвертатися, натомість мусять піднімати відкриту дискусію з країнами, які перебувають на антидемократичному шляху. Це незручно, але необхідно.