8 грудня, напередодні зустрічі у Парижі "нормандської четвірки" (лідерів України, Росії, Німеччини та Франції щодо врегулювання збройного конфлікту на Донбасі. - Ред.), близько десяти тисяч українців зібрались на Майдані в Києві на віче "Червоні лінії для Зеленського". Ввечері того ж дня біля будівлі адміністрації президента з'явились пікети акції "Рух опору капітуляції". Організатори обох акцій заявили, що таким чином вони вирішили підтримати українського президента перед зустріччю з Макроном, Меркель та Путіним. Мовляв, саме Майдан дозволить Зеленському сказати рішуче "ні" Путіну. Хоча, вочевидь: багатотисячний мітинг дає, передусім, Володимиру Зеленському чітке розуміння того, чим може завершитись для нього саміт у "нормандському форматі" - Майданом.
Майдан - нагадування президенту Зеленському
Отримавши 73 відсотки підтримки виборців на президентських виборах весною цього року, Володимир Зеленський, напевно, й не думав про те, що вже за кілька місяців проти політики, яку він проводить як глава держави, українці неодноразово протестуватимуть на Майдані. Вперше масова хода відбулась 24 серпня, у День захисників України. І втретє - напередодні "нормандського саміту". Навіть президенту Януковичу не вдавалось у такий короткий термін збирати своїх опонентів на Майдані.
В адміністрації президента Зеленського є своя версія появи людей на Майдані - гроші. Глава президентської адміністрації Андрій Богдан просто переконаний: все це - справа попередника нинішнього глави держави Петра Порошенка. Хоча напередодні саміту в "нормандському форматі" на центральну площу Києва українців закликали вийти три політичні сили - "Європейська солідарність" Петра Порошенка, "Батьківщина" Юлії Тимошенко та "Голос" Святослава Вакарчука. Пізніше заклик підтримали інші партії та громадські організації. Але, ймовірно, що люди й без партійних закликів все одно вийшли б на вулицю. Причина проста - відсутність у публічному просторі чітко артикульованої позиції Зеленського щодо майбутнього Донбасу.
Президент України запевняє своїх опонентів: жодної капітуляції він не допустить. Так, восени 2020 року він планує проведення місцевих виборів на Донбасі. Так, наполягатиме на розведенні сил по всій лінії східного фронту й на визволенні полонених. Так, в ОРДЛО планує створити муніципальну поліцію. Однак те, що висловлено, все ж таки не дає відповіді на головне запитання: яку ціну за це заплатить Україна? Що пообіцяв Зеленський Путіну, й на яких умовах самопроголошені "ДНР" та "ЛНР" повернуться під контроль України? Брак відповідей на ці запитання й вимусили українців зібратись на Майдан. Люди вийшли на вулицю не на підтримку Порошенка, Тимошенко чи Вакарчука. Вони вийшли за своє майбутнє. Те майбутнє, яке 9 грудня за них можуть вирішити Зеленський та Путін.
Чи вдасться Зеленському поговорити з Путіним відверто
За останні півроку президент Зеленський неодноразово повторював: "нормандський саміт" йому потрібен для того, щоб подивитись в очі Володимиру Путіну. Український лідер каже, що хоче зрозуміти Путіна як людину. І це, мабуть, головна стратегічна помилка нинішнього президента України. Зеленський хоче бачити за столом переговорів Путіна-людину, а не Путіна-агресора. Колишній комік щиро вірить, що, зазирнувши в очі господарю Кремля, він побачить, щонайменше, жаль щодо 14 тисяч загиблих на Донбасі. Але цього не буде.
Зеленський, схоже, переконаний, що його акторська харизма і неповторний шарм створять в Парижі диво, і додому він повернеться з гарантіями припинення війни на Сході України. При цьому Володимир Олександрович геть забуває, що Володимир Володимирович - не гірший актор, ніж він. Без жартів - Путін ось уже 20 років грає роль президента-миротворця і вдає, що "їх там немає". У Грузії, в Придністров'ї, в Сирії.
Чи вдасться Зеленському з Путіним поговорити, як кажуть, відверто й щиро? Навряд чи. Для президента РФ саміт в "нормандському форматі" - лише майданчик для того, щоб продемонструвати перед Зеленським свої умови миру на Донбасі. Так-так, саме свої, а не почути пропозиції офіційного Києва. Нинішній президент України для Путіна - ще одна фігура, яку він спробує розіграти у своїй геополітичній грі. Зустріч, якої так наполегливо прагнув останні півроку Зеленський, може виявитися для нього фатальною, якщо, обманувшись, він прочитає в очах Путіна слово "мир".
Політичний шпагат для Зеленського
Як відбудуться й чим закінчаться переговори у Парижі, зараз не знає ніхто. Однак абсолютно очевидно, що для Зеленського було б ідеально, якби саміт завершився нічим. А точніше - без ухвалення доленосних рішень. Будь-які поступки українського президента Путіна в Парижі можуть призвести до масових акцій протесту в Києві. В Україні Зеленському можуть пробачити все - нерішучість, недосвідченість, некомпетентність, але тільки не беззастережне прийняття умов Російської Федерації. Зокрема - щодо федералізації України, відмови офіційного Києва від міжнародних судових процесів відносно РФ тощо.
Сьогодні Володимир Зеленський перебуває у політичному шпагаті. Цілком зрозуміло: він хоче продемонструвати своїм виборцям і західним партнерам, що здатний домовитися про мир з Володимиром Путіним. Водночас президент України прекрасно розуміє: те, що в Парижі назвуть перемогою, в Києві можуть сприйняти як зраду. І скільки б у адміністрації президента не намагалися довести, що рейтинг Зеленського високий, як ніколи раніше, очевидно, ніщо не зможе врятувати президента від нового Майдану.
Крах президентства Януковича заклався саме тоді, коли він почав нехтувати громадською думкою вулиці. Віктор Федорович був упевнений, що його влада - непорушна. Схоже, цієї ж помилки припускається і Зеленський, коли даремно прикликає 73 відсотки, що отримав на президентських виборах. Мовляв, хто і що може йому вказувати, якщо є великий кредит довіри виборців. Як і Янукович, Зеленський навіть не намагається почути тих, хто виходить на Майдан. А вже тим більше - пояснити їм свою логіку дій щодо Донбасу. І шлях від превентивного до справжнього Майдану може виявитися не таким вже й далеким. Добре було б, якби президент Зеленський про це все ж таки пам'ятав.
Коментар висловлює особисту думку автора. Вона може не збігатися з думкою української редакції і Deutsche Welle загалом.