На реакцію президента США довго чекати не довелось. Уже за кілька годин після дипломатичної та, великою мірою, також географічної ізоляції маленького емірату Катару, Дональд Трамп повідомив через Білий дім, що хоче сприяти деескалації ситуації. Зокрема, він сказав, що готовий вислати до регіону високопоставленого представника уряду США як посередника у перемовинах.
Та щирим брокером Трамп у цьому питанні не є. І не випадково брязкання шаблями у Перській затоці розпочалося безпосередньо після його історичного візиту до Саудівської Аравії у травні. У столиці королівства Ер-Ріяді Трамп проголосив вакхабітську монархію на Аравійському півострові провідною державою в арабському та ісламському світі та шерифом-помічником США у регіоні. Лиходіями було проголошено давнього суперника Ріяда Іран та неназвані поіменно держави, які підтримують тероризм. Саудити за таку честь одразу ж розплатилися військовими та торговельними контрактами загальним обсягом у сотні мільярдів доларів США, що дорівнює левовій частці золотовалютних запасів країни.
Першою жертвою цієї перестановки сил тепер став Катар. З 1995 року, коли владу в країні внаслідок путчу проти свого батька захопив наслідний принц Хамад бін Каліфа, крихітний емірат намагається вибороти роль самостійного гравця в регіоні. Тримаючи просто невичерпні запаси газу в правій руці та пан-арабський телеканал новин Al Jazeera - у лівій, він виріс до рівня дипломатичного важковаговика та використав цей статус особливо під час "арабської весни" (серії революційних рухів у Північній Африці та на Близькому Сході початку 2010-х років - Ред.) проти правителів інших арабських країн. Це призвело до колосального підвищення популярності Катару серед критиків режимів на Близькому Сході. Утім, для старшого брата -Саудівської Аравії - це від самого початку було наче більмо на очі. Злі язики кажуть, що 2013 року емір Катару Хамад мусив поступитися владою своєму синові Таміму, якому тоді було трохи більше 30 років, саме через тиск з боку Саудівської Аравії.
Хрещений батько усіх контрреволюціонерів
Але і Тамім дратував сусідів, попри те, що Al Jazeera з 2014 року дійсно уникає критичного висвітлення тем, пов'язаних із внутрішньою чи зовнішньою політикою Саудівської Аравії. Та вдарити по-справжньому Ер-Ріяд дозволив собі лише зараз, після мільярдного ґешефту з Трампом. Утім, справжнім диригентом цієї перестановки сил є не американський президент, а 56-річний Мухаммад бін Заїд Аль Нахаян. Досі молодий для свого статусу наслідний принц Абу-Дабі є таким собі хрещеним батьком усіх контрреволюційних сил у країнах "арабської весни". Чи то в Тунісі, чи в Лівії, або в Єгипті - усюди старі еліти змогли заручитися підтримкою Мухаммада бін Заїда. Таким чином, його інтереси діаметрально протилежні інтересам Катару, який робить ставку на "Братів-мусульман" (радикальний сунітсько-ісламістський рух на Близькому Сході - Ред.).
Наслідний принц Абу-Дабі перебуває у дуже хороших стосунках з американським президентом Дональдом Трампом. Їх Мухаммад бін Заїд використовує для того, аби допомагати одному честолюбному союзнику - віце-кронпринцу Саудівської Аравії Мухаммаду. Останній хоче якомога скоріше стати наслідним принцом у Ер-Ріяді, аби стати наступником свого вже дуже старого батька (короля Салмана - Ред.). Тобто у кризі навколо Катару насправді йдеться про внутрішню боротьбу за владу всередині саудівської королівської родини.
Проте й у Катару, безумовно, теж рильце в пушку. Емірат підтримує багато екстремістських угруповань у різних "гарячих точках", як от колишній "Фронт ан-Нусра", який був відгалуженням "Аль-Каїди" в Сирії. Та і в тому, що стосується демократії, країна може мало чим похвалитися: з 1970 року в Катарі не проводилися парламентські вибори, а політичні партії там заборонені. Не кажучи вже про дотримання прав людини, особливо в контексті негідних умов праці на будівництві, пов'язаному з підготовкою до Чемпіонату світу з фуболу, який має відбуись в еміраті в 2022 році.
Безкомпромісний та готовий до насильства
Однак те, що закиди підтримки терористів на адресу Катару надходять саме з боку саудитів, виглядає просто гротескно. Уже щонайменше 60 років Саудівська Аравія є найбільшим у світі експортером екстремістських ідеологій та дестабілізує багато регіонів у світі, зокрема, на Кавказі, Балканах та й посеред Західної Європи. "Аль-Каїда", "Талібан", ісламістські угруповання в сирійській, а до цього в іракській та алжирській громадянських війна, або екстремістські мечеті по всьому світу - нафтодолари Ер-Ріяда гарантують швидке поширення вакхабітського вчення саудитів, надзвичайно безкомпромісного та готового до насильства щодо інакодумців. Прийнятий американським Конгресом минулого року так званий закон JASTA, що уможливлює позови родичів жертв терору проти держав, які підтримують тероризм, вказує на те, яку роль Саудівська Аравія відігравала під час терактів у США 11 вересня 2001 року.
Єдиною життєвою страховкою Катару на даний момент є американська військова авіабаза Аль Удайд, розташована на захід від Дохи. На даний момент в адміністрації США хоч і заявляють, що не мають планів перекидати найбільший у регіоні контингент з понад 10 тисяч солдатів в іншу країну, але за президента Трампа ці заяви дуже швидко можуть перетворитися на діаметральну протилежність. Сумнівним видається і поведінка багатьох представників західних країн, які, користаючись моментом, намагаються зараз відплатитися Катару. Як-то президент Німецького футбольного союзу (DFB) Райнгард Ґріндель (Reinhard Grindel), який тепер уже не виключає бойкот Чемпіонату світу в Катарі та хоче, аби великі турніри в майбутньому не проходили в країнах, які, як він каже, активно підтримують терор. Але у брязканні шаблями саудитів в напрямку Катару закиди підтримки тероризму є лише приводом. Мета Саудівської Аравії - абсолютне підкорення собі інших. Щоправда, арабський світ, у якому заглушений будь-який опозиційний до Саудівської Аравії голос, буде лише далі грузнути.