Коментар: Загадкова фінансова політика Пекіна

Нинішня валютна політика Піднебесної приховує чимало загадок. Народний банк Китаю впродовж років дотримувався прив’язки національної валюти ренмінді, більш відомої на Заході як юань, до долара США. Щодня встановлювався відповідний курс обміну, який припускав коливання лише на два відсотки впродовж торгів, байдуже, чи вгору, чи вниз. Але нині двічі поспіль китайський центробанк девальвував національну валюту країни: у вівторок юань подешевшав майже на два відсотки, й центробанк пообіцяв, що в майбутньому зміцнюватиме роль ринкових факторів у визначенні обмінного курсу. Проте це не втримало китайський центробанк від того, щоб у середу знову втрутитись та здешевити вартість юаня по відношенню до долара на 1,6 процента, а у четвер - ще на 1,11 відсотка.

Чи це ознаки шизофренії відповідальних працівників центробанку Китаю? З одного боку, вони обіцяють позбавити юань прив’язки до долара. І не тому, що міністри фінансів США, байдуже, хто саме обіймає цей пост, роками нарікають, що Китай навмисно занижує курс власної валюти, аби за рахунок цього одержати переваги для власних експортерів. Водночас Китай справді домагається для юаня статусу світової резервної валюти. І в Пекіні добре знають, що Міжнародний валютний фонд (МВФ) лише тоді візьме юань у елітарний клуб євро, долара, єни та фунта, коли він буде вільно конвертованим.

Стара модель поведінки?

Для чого ж тоді це втручання згори? Ледь не доходиш висновку, що Пекін можна запідозрити у поверненні до старої моделі поведінки: девальвований юань зробить китайський експорт на світовому ринку дешевшим, а експортні галузі забезпечують Китаю багато-багато мільйонів робочих місць. Те, що уряд не хоче ризикувати згаданими робочими місцями, хоч він уже тривалий час домагається позбавлення від однобічної залежності економіки від експорту більше, ніж цілком зрозуміло.

Можливо, що ключ до розуміння китайських маневрів подасть методика, за допомогою якої китайський національний банк хоче у майбутньому визначати курс обміну юаня. Він, власне, вже не буде формуватися лише під впливом рішень центрального банку, а має щоразу орієнтуватися на показники останніх торгів попереднього дня котирувань.

Подорожчання не уникнути

Якщо повірити у серйозність оголошених китайським центробанком намірів, що він і надалі допускатиме торгівельний коридор +/- два відсотки, то, цілком вірогідно, що юань за день торгів додасть у ціні близько два відсотки. Тоді ефект від того, що центробанк у Пекіні впродовж двох днів знизив обмінний курс валюти на найнижчу позначку за останні чотири роки, швидко зникне, а тиск до зростання вартості китайської валюти залишатиметься.

Однак Пекін може собі дозволити таке лише тоді, коли буде певність, що федеральна резервна система США серйозно ставиться до своїх планів, починаючи з осені поетапно підвищувати облікову ставку. Це зробить банківські вклади в США привабливішими, виведе капітал з країн з перехідною економікою та призведе до подорожчання долара. Якщо курс долара та юаня одночасно зростатиме, то на рівні співвідношення двох валют практично нічого не відбудеться, а побічні збитки для китайської промисловості залишаться в межах.

Пекін визначить дату

Досі Китай намагався за допомогою масивного втручання з боку держави запобігти подорожчанню юаня. Водночас країна не хоче стати цапом-відбувайлом для глобальних потрясінь - у Пекіні вважали, що час ще не настав. Усі державні програми у Китаї служать лише одній меті: швидкому розвитку великого, купівельноспроможного середнього класу, збільшенню внутрішнього попиту, переходу на інноваційну продукцію та товари з високою доданою вартістю й верстати, щоб одного дня вже більше не залежати від експорту дешевих товарів масового вжитку.

Та цього не досягти за одну ніч. Якби завтра курс юаня відпустили б, то долар втратив би, ймовірно, від 10 до 40 відсотків своєї вартості по відношенню до китайської валюти. І то - вмить. Спричинене цим здешевлення китайських валютних резервів, було б найменшим злом. Проте тисячі фірм, що спеціалізуються на випуску продукції на експорт, одразу стали б банкрутами, а мільйони людей опинилися б без роботи. А цього уряд у Пекіні допустити не може, якщо прагне уникнути соціальних безпорядків. Китай збільшуватиме вартість своєї валюти, але не дозволить будь-кому вказувати як і в яких масштабах, особливо американським міністрам фінансів.