Коментар: Життя після свободи слова у Росії

Молода таблоідна репортерка Анастасія Кашеварова, улюбленець радіоаудиторії, веселун-добряк з інтернету Олександр Плющев і досвідчений головний редактор, ветеран-десантник Михайло Михайлин - у московському медійному світі годі шукати більш несхожих один на одного людей, ніж ці троє. Та коли подивитись на них з кремлівської стіни, то різниці між ними немає взагалі жодної: для Кремля усі ці люди абсолютно рівні, і розмовляти з ними варто лише мовою звільнень.

Три скандали

Три новини поспіль з інтервалом в один-два дні. Кашеваровій спочатку повідомили про звільнення - сама вона стверджує, що під тиском ззовні. Водночас з сайту "Известий" зняли статтю журналістки. Однак тоді втрутився її керівник Арам Габрелянов, який і повернув статтю на сайт та врятував журналістку від звільнення.

Тоді Плющев. Історія з ним ще й досі не скінчилась, а його керівник Олексій Венедиктов поки що чинить спротив рішенню свого керівництва звільнити Плющева чи то за необачний твіт, чи то за доброзичливий по відношенню до української армії радіоефір, стенограму якого раніше теж видалили з сайту "Эха Москвы".

І нарешті, Михайлин - головред у "Коммерсанті" - формально звільнився сам, однак інші ЗМІ, не сумніваючись, пов'язують його несподівану відставку з публікацією незручного для "Роснефті" матеріалу. Новий стиль у відносинах ЗМІ та влади - більше жорстокості, менше компромісів, нікого не шкода.

Непідкрольних Кремлю ЗМІ вже давно немає

Оці три випадки могли б стати приводом для наступного епізоду вічної розмови про свободу слова в Росії, та вона складалася б лише з самих неточностей. Здається, що звичні і знайомі зі сторінок підручників схеми в Росії більше не діють. Свобода слова - але чия? Хто говорить, хто суб’єкт? Зазвичай голосом медіа завжди говорить громадськість, та можновладцям у Кремлі до громадської думки вже давно цілком байдуже, бо вони навчилися самі вигадувати замість суспільства його запити та інтереси.

Вести мову про боротьбу ідей та інтересів у ситуації, коли право на ідеї та інтереси має лише влада, якось дивно. У Росії зараз немає незалежної політики, незалежної громадської думки і повноцінного громадянського суспільства. Звідки ж тоді візьмуться незалежні ЗМІ?

Кожен з трьох конфліктних випадків, які привернули нашу увагу до ситуації довкола російських медіа, лише підтверджують таку гіпотезу. У жодному з трьох випадків не можна стверджувати, що йдеться про якесь протистояння між незалежними ЗМІ та державою. У статті "Известий", що спричинила скандал, йшлось про черговий явно вигаданий закид опозиціонерові Олексію Навальному, який зараз перебуває під домашнім арештом.

Тобто журналістка Кашеварова думала саме догодити Кремлю, просто не змогла, не вдалося. "Коммерсант" Михайла Михайлова теж ніколи не був опозиційною чи безкомпромісною газетою. На особливій ролі радіостанції "Эхо Москвы", яка належить "Газпрому", неодноразово наголошував як її головний редактор Олексій Венедіктов, так навіть і сам Володимир Путін.

Якщо вже зовсім грубо узагальнити, то Кремлю протягом багатьох років "Эхо" потрібно було, щоб забезпечити видимість свободи слова в країні. Якими б різними не були ці три випадки, у кожному з них Кремль карає свої системні ЗМІ, а це вже геть не та історія, коли у 2001 році нищили дійсно непідконтрольне Кремлю "НТВ". Таких ЗМІ в Росії давно вже просто немає.

Безмежні можливості за однієї умови

За своїми можливостями, технічними та організаційними, російські ЗМІ на сьогодні нічим не поступаються світовим лідерам, усе у них на найвищому світовому рівні, і зробити гарний репортаж у прямому ефірі, скажімо, з Донецька, можуть і RT, і LifeNews, і будь-який російський телеканал. Репортер у кадрі за своїм самовідчуттям, у тому числі і за відчуттям свободи, не відрізнятиметься від репортера CNN. Безробіття теж немає, регулярно запускаються нові проекти, приміром, агентство "Спутник" на базі МІА "Россия сегодня".

Такої кількості можливостей, як тепер, у російських журналістів не було ніколи. А втім, є лише одна невеличка умова: журналіст має бути лояльним державі та особисто Володимиру Путіну. Для когось така умова неприйнятна, та то вже його клопіт. У ситуації, коли Кремлю підконтрольні усі гроші, усі партії, усі суспільні сили, цілком логічно, що йому підконтрольні й медіа.

А ті журналісти, яким це дуже не до вподоби, поки що мають доступ до інтернету, де вони можуть написати, приміром, про ставлення Кремля до ЗМІ. Утім, жанр "журналісти про журналістів" останнім часом дуже популярний, мабуть, саме тому, що незалежні журналісти сьогодні в Росії потрібні і цікаві лише один для одного, а більше нікому.

Олег Кашин - незалежний журналіст, працював в журналах "Русская жизнь", "Эксперт", газетах "Коммерсант", "Известия", був членом координаційної ради російської опозиції.