Дешева нафта - кому горе, а кому щастя

Давні правила гри більше не працюють. Принаймні у випадку з цінами на нафту. Кілька років тому було ще достатньо, аби вибухнув нафтопровід у Нігерії, щоб ціни на нафту знову підскочили. А коли до цього додавались ще й нові конфлікти, то віщуни-авгури без вагань передрікали ціни не нижче 150 доларів за барель, а в перспективі й понад 200 доларів. У 2008 році так і було, тоді за барель нафти доводилось платити 100 доларів.

Цього року криз не бракує. Тож ціна на нафту мала б зашкалювати. До того ж, такі країни-експортери, як Росія, Лівія та Ірак, власне й стали зонами конфліктів. Однак нафта не дорожчає, навпаки, починаючи від липня, крива розвитку цін на цей енергоносій стабільно вказує вниз. Усіх цікавить одне питання, наскільки ще просяде ціна на нафту? Проте достеменної відповіді не знає ніхто.

Країни, що змушені імпортувати нафту, звісно у виграші. До них належить і Німеччина. Щороку імпорт нафти обходиться ФРН у близько 90 мільярдів доларів. Але не цього року. Якби не ослаблення курсу євро, то економія була б ще більшою, адже за нафту доводиться розраховуватися доларами. Водночас німецькі експортери, так само як і експортери решти країн Єврозони, завдячують нинішньому курсу євро зростання попиту на їхні товари за кордоном. Все це призводить до неабиякої стимуляції економічного зростання, ще й тому, що громадяни, зменшивши видатки на пальне на заправках чи мазут для опалення, зможуть витрачати свої гроші на щось інше.

А от країнам-експортерам доводиться сутужно - у Росії вже давно б'ють на сполох, хоч Кремль і вдає, що ситуація залишається під контролем. Падіння цін на нафту становить на тлі санкцій Заходу небезпечний коктейль для чиновників у Кремлі. Венесуела, де бензин продають за безцінь, а державний бюджет практично цілком наповнюється від нафтодоларів, стикається з такими ж проблемами. Для країни низькі ціни на нафту, немов тліючий шнур до діжки з порохом. Президент Мадуро втрачає ґрунт під ногами.

Звісно, дехто одразу хапається за різноманітні теорії змови, приміром, як це зробив президент Ірану Роухані в своїй нещодавній заяві. Він закидає певним країнам політичну змову проти інтересів ісламського світу. Інші вказують на нафтовий зговір США проти Росії, щоб покарати Путіна. Ще хтось підозрює Саудівську Аравію, яка буцімто намагається витіснити з ринку американських конкурентів, що активно розробляють родовища сланцевої нафти на території США. Словом, почути можна що завгодно. Але все це - нісенітниця.

Для таких сценаріїв нафтовий ринок просто занадто об'ємний і має забагато гравців. Насправді все значно простіше. Відколи США перетворилися на ще одного гравця на ринку нафти, який не просто імпортує величезні обсяги цього енергоносія, а ще й має завдяки відкритим сланцевим родовищам неабиякий видобуток на власній території, на ринку просто стало забагато нафти. Окрім того, попит на нафту падає. Швидше за все станеться так, що незабаром один з учасників ринку полишить поле гри, оскільки ціна на нафту може опуститись до такої позначки, коли більше не вигідно робити велетенські інвестиції в розробку родовищ. Це може торкнутися як США, так і Канади, якій вже стає невигідно далі реалізовувати проект з розробки нафтоносних пісків. У деяких країнах, наприклад, у Венесуелі може дійти до політичних заворушень, якщо там вартість бензину вимушено зросте з сьогоднішніх сміховинних 2 до 5 центів за літр.

Раніше, коли ще діяли давні правила гри, в таких ситуаціях зібралася б Організація країн-експортерів нафти (ОПЕК), і її учасники вирішили б скоротити обсяги видобутку. Таким чином падіння цін на цей енергоносій було б зупинено. Але ж ані США, ані Росія не належать до цієї структури. Крім того, вже давно самі члени картелю не дотримуються визначених ними квот на видобуток. Тож остання зустріч країн-членів ОПЕК, яка відбулась у листопаді, перетворилась на фарс. Не варто чекати на якісь зміни й наступного разу - в червні 2015-го. Якщо до того часу ця безсила організація взагалі ще існуватиме. Та наразі споживачі нафти мають подякувати ОПЕК, чи точніше її неспроможності домовитись та діяти. На таку програму з пожвавлення економічної кон'юнктури не здатен, мабуть, жоден уряд. Для світу це означає збільшення купівельної спроможності на 500 мільярдів доларів - тепер є на що купувати новорічні подарунки.