Віктор Орбан , мабуть, вважає, що виконує місію. Поки що вона обмежена його власним домом - Угорщиною, якій як державі і християнській країні, на його думку, загрожують мігранти. Однак поступово угорський прем'єр перетворюється на протестного лідера європейського Сходу. Ворог якого - на Заході. Не лише в географічному сенсі, але й у ідеологічному. Віктор Орбан - сильний правий представник десяти мільйонів угорців - вирушає в хрестовий похід проти мультикультурного лібералізму старого ЄС, символом якого є мусульманський мігрант.
Його промова до нації, яку Орбан виголосив у неділю, 10 лютого, перед запрошеними гостями, нагадує відкрите кидання виклику брюссельському клубові держав. "Фінальною битвою" для Орбана є демократичний ритуал виборів нового Європейського парламенту. Ще більш войовничою ця заява й бути не могла.
Дещо інше розуміння демократії
Брюссель - який до падіння Берлінського муру був землею обітованою для всього європейського Сходу - Орбан нині називає "новим оплотом інтернаціоналістів", а їхнім засобом - імміграцію. Саме проти цього працює 55-річний політик з літа 2015 року, це - його тема. Над "політикою відкритих дверей" Анґели Меркель (Angela Merkel) він урешті-решт отримав перемогу, згуртувавши довкола себе послідовників. У Польщі та Словаччині, в Хорватії та Сербії - Орбан викликає захоплення практично всюди. Адже через 30 років після початку нової політичної ери спільним для Сходу Європи стали глибинна недовіра до мультикультуралізму, ба, навіть до демократії загалом. Право більшості отримати перевагу над меншістю, нехай навіть грубими засобами, - це прикметна ознака Орбанової "неліберальної демократії".
Бебібум проти мусульманського засилля
Орбан опікується "своєю більшістю". "Ми хочемо угорських дітей", - вигукував Орбан своїм гостям. Скільки б це не коштувало. Жінки до 40 років зможуть отримати кредит розміром близько 30 тисяч євро, який вони після народження третьої дитини можуть не повертати. Таким чином Орбан хоче "захищати угорську ідентичність і християнську спадщину".
У Мюнхені, Брюсселі або Парижі можна сприймати феномен Орбана як милий фольклористичний спектакль на радше нудній і далекій від людей політичній сцені ЄС. Однак правдою є те, що Орбана могли би обрати всюди на європейському Сході й Південному Сході. Він уособлює нового гомо політикуса, який постав на тамтешніх політичних уламках після завершення "холодної війни". Захоплення історичною миттю, коли 30 років тому "Східний блок" отримав свободу, - у минулому. Найбільші економічні проблеми вдалося вирішити - не в останню чергу завдяки мільярдному джерелу із "брюссельської м'ясної юшки". Нині Брюссель має стати більш східним, а не тільки Схід - більш західним.
Не лише угорський феномен
Адже Орбан уже давно перестав бути лише угорським феноменом. "Він наш ватажок", - визнав очільник польської партії "Право і справедливість" та ідеологічний близнюк Орбана Ярослав Качинський. Вплив "Вишеградської четвірки" (Польщі, Угорщини, Чехії та Словаччини) вже давно відчутний за межами цього неформального об'єднання. Австрія йому симпатизує, Словенія - також, вже не кажучи про сильні правопопулістські течії у Західній та Південній Європі. Євросоюз вже давно має справу із формуванням блоків на противагу центру у власних рядах. "Вишеградська четвірка", яку на початку серйозно не сприймали, прагне розширити свій вплив. Під прицілом - Західні Балкани, а також Україна.
Формування "неліберальної фракції" проти старого ЄС набирає обертів - і вже не тільки в тому, що стосується міграційної політики. Національна держава сприймається на Сході Європи як найбільше досягнення, а "п'ять копійок", які вставляє Єврокомісія, як, скажімо, у випадку судової реформи в Польщі, сприймається новачками в ЄС як атака на суверенітет.
До цього додається ще й симпатія - подекуди прихована, а подекуди й цілком відкрита - до східного типу політиків, які є прибічниками "демократури". Путін із більшим захватом сприймається на просторі від Балтики до Адріатичного моря, аніж на території між Північним морем і Гібралтаром.
"Пуста-трампізм" у Будапешті
Берліну, Парижу і Брюсселю не варто обманюватися: Орбан налаштований серйозно. Його місія вже давно не обмежується лише Угорщиною, ренаціоналізація і антилібералізм інфікують майже всюди. Орбан хоче стерти донині табуйовані межі між консерватизмом і відкритим правим популізмом. Якщо це станеться, то такі політики-правопопулісти як Марін Ле Пен із французького "Національного фронту", нідерландець Геерт Вілдерс із "Партії за свободу" чи італієць Маттео Сальвіні з "Ліги Півночі" більше не сприйматимуться як поодинокі неприємні винятки на політичному ландшафті, а виступатимуть у тісному ряду поряд з іншими консервативними політиками із Європейської народної партії.
На те, щоб брати нові політичні висоти в ЄС, сильного чоловіка з Будапешта надихає Стів Беннон. Колишній нашіптувач Дональда Трампа вважається батьком тотальної деконструкції держави. За таких умов демократії як простір, що захищає права меншості, може залишитись у минулому. Неліберальність стала би догмою. До речі, Беннон у 2018 році тричі відвідував Орбана.
Коментар висловлює особисту думку автора. Вона може не збігатися з думкою української редакції і Deutsche Welle загалом.