"Страждання, завдані Польщі німцями в ім'я Німеччини, важко уявити. Ми, німці, глибоко шкодуємо і відчуваємо великий сором за ці злочини. Ми взяли на себе відповідальність за них у минулому та несемо її в майбутньому", - заявив посол ФРН у Польщі Рольф Нікель (Rolf Nikel) під час промови на честь відзначення Польщею чергової річниці Варшавського повстання. І справді, жахливість злочинів нацистів, вчинених також і щодо неєврейського населення Польщі, серед яких і вбивство 150 тисяч цивільних у Варшаві під час повстання 1944 року, завжди залишатимуться ганьбою Німеччини. Тим більше, що юридичної відповідальності за це практично жодна з німецьких відповідальних осіб не понесла. Ця назавжди залишиться плямою і в історії німецької юстиції.
45 мільярдів доларів тільки для Варшави
Однак ці злочини мають не тільки моральний, а й матеріальний бік: лише за зруйнування Варшави Німеччина мала би відшкодувати Польщі 45 мільярдів доларів США - саме таку суму озвучив у 2004 році тодішній мер польської столиці Лех Качинський.
Якщо ж розрахувати суму відшкодування щодо всієї території Польщі, то, мабуть, вона збільшиться вдесятеро, а то й у двадцять разів. Така сума може бути відшкодована тільки кількома поколіннями та протягом десятиліть. Якщо ж врахувати, що останні репарації з боку Німеччини на користь Франції та Бельгії за шкоду, спричинену під час Першої (!) світової війни, були виплачені тільки у 2010 році, то на цьому прикладі можна уявити собі обсяги можливих компенсацій.
Утім, саме досвід, набутий щодо репарацій за Першу світову війну, сприяв тому, що після Другої світової не були допущені такі ж помилки. Адже беззаперечним є той факт, що саме через обтяження репараційними виплатами німецька економіка потрапила у кризу, що відкрило Гітлеру шлях до диктатури. Переможці Другої світової це дуже добре розуміли. Тож у Лондонській угоді щодо боргів 1953 року питання про виплату репарацій було відкладене на невизначений термін - звичайно, без участі Радянського Союзу та Польщі.
Однак і СРСР відмовився від репарацій, перебуваючи під впливом повстання, яке відбулося 17 червня у НДР. Під тиском Кремля до такого ж кроку вдався і тодішній комуністичний уряд Польщі. Хоч це рішення і далося важко, але воно було раціональним. У 2004 році польський уряд ще раз наголосив на ньому, коли тодішній канцлер ФРН Ґергард Шредер (Gerhard Schröder) заявив, що німецький уряд не підтримає вимог щодо відшкодування шкоди німцям-вигнанцям. Оскільки відмова від колишніх східних територій Німеччини розглядалась як частина відшкодування Польщі за злочини, вчинені нацистською Німеччиною.
На цьому тема репарацій мала би бути закритою. Однак постає питання, чому правляча у Польщі національно-консервативна партія "Право і справедливість" (ПіС) підняла цю тему саме зараз?
Дзеркальна відповідь на критику Польщі
Цьому є просте пояснення: для фактичного польського правителя, голови ПіС Ярослава Качинського зовнішня політика є нічим іншим, як функцією внутрішньої політики. Зважаючи на напружену ситуацію в уряді після провальної реформи правосуддя Качинський та міністр оборони Антоній Мачеревич мають намір зробити маневр для відволікання уваги. Гасло "Польща, що встала з колін" та протистоїть потужній сусідці Німеччині, дуже добре сприймається консервативним електоратом. Антинімецькі настрої ще за часів соціалістичної Польщі були надійним засобом згуртування народу навколо правителів. Крім того, нова ініціатива може бути оцінена як відповідь на нинішню критику Варшави з боку Берліна та Брюсселя. "Діти та онуки убивць не будуть навчати нас демократії", - заявив політик від ПіС Бартош Ковнацький. До слова - йому, заступнику міністра оборони, цими днями закинули підозрілі контакти з Росією.
І навіть якщо питання репарацій є тільки інструментом внутрішньої політики, то підігрів таких настроїв є отрутою для надто чутливих німецько-польських відносин. І свідчить тільки про анахронічне та безапеляційне розуміння політики Ярославом Качинським, для якого мета виправдовує усі засоби.
З іншого боку, німці повинні усвідомлювати, що Польща, відмовившись від репарацій, також сприяла відбудові та, по суті, сьогоднішньому добробутові Німеччини. І це не зовсім само собою зрозуміло - зважаючи на ті страждання, які німці спричинили полякам в ім'я Німеччини.
Цей коментар є особистою думкою автора. Вона може не збігатися з думкою української редакції та Deutsche Welle загалом.