"Німецькі" бійці на Донбасі - уродженці СРСР

DW: За інформацією Вашого видання, спільно з сепаратистами на Сході України воюють близько ста громадян Німеччини. Хто ці люди?

Уве Мюллер: Із цих ста - стільки їх, за даними моїх джерел у спецслужбах - ми змогли ідентифікувати добрий десяток і можемо сказати, що усі вони є німцями, котрі мають специфічний "бекграунд": народились у СРСР, у країнах-наступницях СРСР і тоді приїхали до Німеччини і вирішили воювати на боці сепаратистів у Східній Україні. Серед тих, кого ми змогли ідентифікувати, українців мало. Їх, судячи з усього, лише двоє. Найбільша група - це так звані "пізні переселенці" з Казахстану. Їх приблизно третина. Ще є люди, які походять з Росії та інших частин колишнього Радянського Союзу. Більшість цих бійців вже багато років мешкали в Німеччині. Подекуди понад 20 років.

Чи є серед цих "добровольців" бійці без міграційного підґрунтя?

Ми змогли ідентифікувати лише одну жінку - Пеґґі Зайтлер, східну німкеню з міста Віттенберг, яка приєдналася до сепаратистів ще на самому початку.

Що змушує цих людей відмовитись від відносно привілейованого життя на Заході та піти на війну на Донбасі?

Є, на мій погляд, ціла низка мотивів. Вони дуже різні. До певної міри ми маємо справу там з дуже молодими бійцями. Наймолодшому - 21 рік, ще двом - 22 та 23 роки, відповідно. Отож, можливо, тут відіграє певну роль жага до пригод. Ми маємо інших, чиє цивільне життя в Німеччині склалося невдало. І це, можливо, було мотивом долучитися. Наприклад, для одного мешканця федеральної землі Гессен, чиє підприємство зазнало банкрутства і який після цього в 2014 році вирушив до Східної України.

Тобто не політична мотивація?

На мою думку, політичні мотиви також мають значення. Вони (німецькі бійці на Донбасі - Ред.) описують сепаратистів як рух за свободу, який бореться із фашистським режимом у Києві. Такі стереотипи можна постійно спостерігати.

Як уряд Німеччини реагує на ці факти? Чи ведеться проти цих людей кримінальне переслідування?

Досі їх не переслідували. І до нашої публікації німецькі правоохоронні органи не сприймали цей феномен. Після публікації це змінилося. Федеральному відомству з охорони конституції доручено вивчити це явище, отримати цілісну картину. Генеральний прокурор у Карлсруе - найвища структура кримінального переслідування - вже ініціював перевірку. Але цей процес ще тільки на початку. Питання в тому, чому ФРН так довго не звертало уваги на цю тему. Я вважаю, це пов'язано з тим, що вона не була по-справжньому у фокусі. І, можливо,тому що це політично незручно. Якби цих бійців переслідували за законом і притягали до відповідальності, то довелося б називати армії сепаратистів терористичними організаціями за кордоном. Це створює передумову для кримінального переслідування та можливого засудження. Але в той момент, коли це буде зроблено, буде важко, як у випадку з Мінськом-2, вести переговори з цими сепаратистами. Навіть якщо вони відігравали на них лише другорядну роль. Це принаймні одна причина, чому німецький уряд досі не хотів про це знати.

Чи існує небезпека зростання кількості добровольців? Тоді уряд буде уважнішим до цього явища?

Я не думаю, що найближчим часом кількість суттєво зросте. Завдяки Мінську-2 ми, щоправда, не досягнули миру, але маємо угоду про перемир'я. Навіть якщо воно постійно порушується, принаймні вже не точаться такі бої, як до Мінська-2. Таким чином для німецьких громадян з міграційним корінням бракує стимулу їхати на Донбас.

Чи становлять ці люди небезпеку для Німеччини, як-от бойовики Ісламської держави?

Я в цьому, чесно кажучи, сумніваюсь. І це, напевно, є причиною того, чому німецьким правоохоронним органам так важко з цією проблемою. У випадку з Ісламською державою існує побоювання, що люди, які воювали в Сирії та Іраку, повернуться до Німеччини і скоюватимуть теракти у Німеччині, в ЄС. Цей військовий туризм відстежують інакше, ніж військовий туризм в Україну.