Експерт: дезінформація - поширене явище під час війни

Deutsche Welle: Щодня на Сході України від артилерійських обстрілів гинуть мирні жителі. У цій ситуації деякі кореспонденти німецьких ЗМІ, які перебувають у Донецьку, приписують обстріли міста українським військовим. А штаб АТО звинувачує у цьому бойовиків. Пане Цернер, як взагалі бути засобам масової інформації, коли перевірити інформацію неможливо?

Гендрик Цернер: Журналістам, які висвітлюють перебіг збройного протистояння на Сході України, важко орієнтуватися у вкрай суперечливій інформації, яка надходить від різних сторін, і подавати реалістичну картину подій. У цьому конфлікті ми від самого початку маємо справу з війною пропаганди. Її ведуть обидві сторони, поширюється дезінформація. У такій ситуації не залишається нічого іншого, ніж подавати точку зору обох сторін. Приміром, коли йдеться про обстріл конвою біженців і обидві сторони звинувачують одна одну, треба говорити про те, що надходить суперечлива інформація щодо того, хто обстріляв конвой. Читачам і глядачам, звісно, від цього не легше зорієнтуватися. Але журналісти не мають негайно подавати ту версію подій, яка першою з'явилася. Треба обережно ставитися до інформації. Треба шукати підтверджень.

Але чи завжди є час на ретельну перевірку? Аудиторія чекає оперативності.

Треба визнати, що конфлікт на Сході України - один з тих випадків, коли ЗМІ відчувають серйозну конкуренцію з боку соціальних мереж. Зацікавлені сторони інтенсивно поширюють через Twitter i Facebook свою пропаганду. Але швидке розповсюдження інформації в соцмережах, примушує газети і телеканали, щоб не відставати, також підхоплювати повідомлення. Але ЗМІ при цьому не мають забувати про свою відповідальність, про обов’язок ретельно перевіряти інформацію. Ґрунтовність у більшості випадків повинна мати пріоритет над швидкістю.

Виходить, до інформації у соціальних мережах треба ставитися з особливою обережністю?

Звісно, соціальні мережі особливо придатні для маніпулювання громадською думкою. Вони особливо зручні для пропагандистських цілей. За більшістю повідомлень на Twitter i Facebook не стоїть редакція, яка перевіряє правдивість інформації. Це проблема. Але є і користь від соцмереж для журналістів. Це додаткове джерело інформації, до якої без соцмереж взагалі не було би доступу. Цю інформацію не можна ігнорувати. Утім, її треба поширювати з обережністю.

Зазвичай інформація вважається більш-менш надійною, якщо її наводять принаймні два незалежні одне від одного джерела. Це поширюється і на соціальні мережі?

Цього не завжди достатньо. Бувають ситуації, коли всі наявні джерела поширюють лише пропаганду. Тому журналісти мають бути дуже обережними.

Один зі свіжих прикладів: днями очевидці з числа кореспондентів західних ЗМІ повідомили про проходження до України колони військової техніки з Росії. Вже за декілька годин президент Порошенко заявив, що цю колону частково знищено. Біржові індекси в Європі і США негайно почали знижуватись - інвестори злякались масштабної відкритої війни між Україною і Росією. Однак зрештою нічого не сталося, не з'явилося жодних підтверджень цих заяв. Чи варто такі повідомлення негайно поширювати?

Цей випадок особливо дає зрозуміти, як важливо перевіряти інформацію. Ми не знаємо напевно, що там відбулося. Одна сторона каже одне, інша - інше. При цьому журналісти не можуть вільно пересуватися по зоні конфлікту - це ризиковано для життя. Їм доводиться збирати інформацію по крихтах - від населення, армії, від сепаратистів. Як би вони не старалися, помилок не уникнути у таких випадках.

У даному випадку ми маємо справу з чимось особливим чи протистояння гучних заяв характерне для всіх конфліктів?

Так, на жаль, це типова ситуація. Це війна. А на війні правда завжди відіграє другорядну роль. Українські ЗМІ не надто відрізняються у цьому сенсі від російських. Український уряд також відстоює свої інтереси. Подекуди дезінформація - це один зі способів вплинути на суспільну думку за кордоном.

Але чи можна ставити знак рівності між українською і російською пропагандою?

Ні, цього робити не можна. Хоч український уряд теж не гребує поширенням інформації у своїх інтересах, в Україні все виглядає дещо інакше. Тут значно краща ситуація зі свободою слова. У Росії більшість ЗМІ на короткому повідку у Кремля. Там взагалі неможливо знайти незалежні засоби масової інформації. Чимало сюжетів російських ЗМІ про Україну мають на меті посіяти ненависть. Це одна з небезпек воєнної пропаганди: навіть по завершенні війни в головах у людей діє ця пропаганда. Це робить вкрай важким порозуміння між народами. Щоб подолати це потрібно буде не одне покоління. Це дуже небезпечно.

Що робити у такій ситуації самій аудиторії? Взагалі ігнорувати повідомлення про перебіг антитерористичної операції?

Ні, варто просто бути обережними - звіряти інформацію з різних джерел.