Евтаназія: європейський досвід
22 березня 2005 р.
Доля 41-річної Террі Шайво зворушила весь світ. У 1990 році після інфаркту й серйозної травми мозку вона впала в стан коми. Чоловік Майкл виступив проти штучного підтримання її життя, аргументуючи це тим, що сама Террі не хотіла жити у вегетативному стані. Це коли людина підключена до купи дротів, які підтримують у ній життя. Сучасна медична техніка дозволяє робити це надзвичайно довго, десятки років.
Після багаторічної судової тяганини з батьками Террі Шайво, які вимагають продовжувати штучно підтримувати її життя, минулої п”ятниці лікарі витягли зі шлунку пацієнтки зонд, через який в її організм подавалася їжа. Це означає, що максимум через два тижні вона помре.
Але у справу втрутилася політика. На вихідних американський конгрес у спішному порядку ухвалив закон, який дозволив батькам Террі Шайво знову звернутися до суду, що вони й зробили. Але у вівторок їхня спроба домогтися поновлення заходів, що штучно підтримують життя хворої, зазнала поразки. Суд відхилив клопотання, а отже Террі Шайво продовжує повільно помирати. Втім це ще, очевидно, не кінець трагічної історії. Батьки хворої вже оголосили про апеляцію.
Події навколо Террі Шайво викликали небувалий резонанс у громадськості передусім заможних країн Заходу. Саме там проблема евтаназії – добровільної, узгодженої з лікарем смерті невиліковно хворих пацієнтів – набуває актуальності з огляду на зростання числа літніх людей.
У більшості європейських країн евтаназія заборонена. Легально піти з життя за допомогою лікаря можна в трьох країнах світу: Бельгії, Швейцарії та Нідерландах. У Голландії лікарі щороку допомагають померти майже двом тисячам невиліковно хворих пацієнтів. Але якби американка Террі Шайво була громадянкою будь-якої з цих країн, шансів у неї б не було.
Нідерландське законодавство – так само, як бельгійське та швейцарське – вимагає чітко сформульованого й послідовного бажання пацієнта вмерти. Шайво, якщо вона справді бажала смерті на випадок коми, не наполягала на цьому. Саме тому навіть відносно ліберальні кола, такі як Союз протестантських церков Німеччини або Німецька медична асоціація – не рекомендують припиняти подачу харчів в організм жінки, як це було зроблено. Обидві організації поширили заяви, в яких наголошують, що бажання пацієнта померти має бути офіційно задокументовано. Говорить Йорґ-Дітріх Гоппе, керівник Німецької медичної асоціації:
”Заяви чоловіка й батьків суперечливі, тому лікарі зобов”язані й надалі підтримувати її життя. Адже невідомо, як розвиватиметься хвороба. Відомі випадки, коли пацієнти перебували в комі понад 20 років, а після цього до них поверталася свідомість. Тому ця пацієнтка аж ніяк не мертва”.
На відміну від сусідніх Голландії, Бельгії та Швейцарії, в Німеччині існує більш рестриктивна практика щодо евтаназії. Вона не дозволяє лікарям допомагати пацієнтам померти. Але вони можуть пасивно сприяти смерті, якщо є чітка воля пацієнта. Тому в Німеччині, каже Гоппе, ”справа Шайво” теж розглядалася б у суді. Водночас Рут Маттайс, колишня голова комісії з питань етики в Німецькій медичній асоціації, лікар з понад п”ятдесятирічним стажем, не пригадує жодного судового розгляду:
”Дуже часто до мене зверталися по допомогу родини, які хотіли припинити штучне підтримання життя своїх родичів, але лікарі завжди були проти. В таких випадках я намагалася допомогти обом сторонам знайти компромісне рішення. Це завжди індивідуально”.
Лише в Голландії була судова вправа, що частково нагадує ситуацію з Террі Шайво. 15 років тому Інкеке Стініссен, яка теж перебувала в стані коми, було дозволено померти на вимогу її чоловіка. Але тоді ніхто з родичів не наполягав на тому, що вона хотіла б залишитися жити.