Ніхто не вірить у довгострокове існування "ЛНР-ДНР"

У Парламентській Асамблеї Ради Європи (ПАРЄ) триває робота над доповіддю "Гуманітарні наслідки війни в Україні". Цей документ складатиметься з чотирьох блоків, кожен з яких буде присвячений різним аспектам гуманітарних наслідків збройного конфлікту. Крім того, доповідь міститиме рекомендації для міжнародних організацій, офіційного Києва та місцевих адміністрацій на сході України. Доповідачем з цього питання у ПАРЄ призначено литовського депутата від групи Європейської народної партії Егідіуса Варейкіса, який минулого тижня відвідав Краматорськ, Майорськ, Бахмут та Слов'янськ. Про що розповіли європейському політику місцеві жителі на Донбасі і чому йому не вдалося потрапити на окуповані території Луганської і Донецької областей, Варейкіс розповів в інтерв’ю DW.

Deutsche Welle: Пане Варейкіс, які у вас враження від візиту на Донбас?

Егідіус Варейкіс: Я не вперше відвідую ці території, і вже давно відстежую події на Донбасі, хід антитерористичної операції. На моєму комп’ютері є карта зони АТО, з якої я знаю, де відбуваються обстріли, порушення режиму тиші. Минулого року я відвідував Маріуполь, тому біль-менш розумію ситуацію. Цього разу я побачив певні зміни, і загалом картина на Сході виглядає не дуже оптимістичною. Оскільки ми намагаємося загоїти наслідки війни, але не можемо здолати причини війни. Людям доводиться жити в таких умовах і якось облаштовувати своє життя. Під час візиту ми бачили на власні очі реальні наслідки війни, руйнування, які вона несе: пошкоджені покинуті будівлі, на ремонт яких немає ресурсів. Я зрозумів, що місцеві жителі мають багато претензій до місцевої влади, вони вважають, що вона все робить надто повільно, хоча, об’єктивно, це не завжди так.

Чи робили ви спробу перед своїм візитом отримати дозвіл від російської сторони та так званої влади самопроголошених республік відвідати окуповані території?

Мене вже критикували в Страсбурзі за те, що моя доповідь буде однобічна, бо ми збираємо для неї факти лише з української сторони. Але це не моя особиста ініціатива. Будь ласка, пустіть мене на окуповані території, і я працюватиму там. Проте на свій запит я чую одну відповідь: "Ні". При цьому російська сторона не пояснила причини такої відмови. Але якщо я вивчаю гуманітарну ситуацію, яка склалася внаслідок війни в Україні, то чому для іншої сторони є неприйнятним, що я заїду на окуповані території з територій, які контролюються українським урядом? Війна ж відбувається в Україні, а не в Росії. Чи можу я заїхати в "ДНР-ЛНР" з Росії? Я не збираюся порушувати територіальну цілісність України. Це питання може бути вирішене лише в тому випадку, якщо обидві сторони укладуть з цього приводу угоду. Наприклад, коли я працював над конфліктом у Придністров’ї, ми мали таку угоду.

Між ким була укладена ця угода?

Це була телефонна домовленість між Кишиневом, Тирасполем і Москвою. Подібне ми мали й на Кіпрі, де я відвідував Північний Кіпр, виходячи з домовленості, що я в’їжджатиму на цю територію з південного боку острова. Це технічні речі й невелика проблема, якщо її вирішують через домовленість і за згодою сторін. Проте поки що наше бажання побачити, що відбувається по той бік лінії розмежування на Донбасі задоволено не було.

Ви не перший доповідач ПАРЄ, якому російська влада не дала дозвіл побувати у "ЛНР-ДНР". Тобто фактично ПАРЄ не має об’єктивної картини того, що там відбувається?

Інформаційний потік з окупованих територій не перервано. Чимало людей перетинають лінію розмежування, з ними можна спілкуватися. Не секрет, що сторони мають своїх інформаторів по обидва боки лінії конфлікту. Ми маємо можливість створити певну картину реального стану речей на окупованих територіях, це не проблема. У наш час не можна сказати, що нам бракує інформації. Навпаки, інформації занадто багато. І ми повинні відділяти правду від дезінформації, яку деякі країни виробляють зумисне, щоб спотворити реальний стан речей. Тому наша робота полягає в тому, щоб не збирати, а добирати інформацію.

Ви працювали над врегулюванням багатьох збройних конфліктів у Європі. Чим, на вашу думку, відрізняється від них конфлікт на Донбасі?

Так, я відстежував чимало військових конфліктів: на Кіпрі, в Нагорному Карабасі, колишній Югославії. Всі вони чимось подібні, але конфлікт на Донбасі має одну особливість. Він виник не на історичному, не на релігійному ґрунті, він не етнічний, бо не йдеться про конфлікті між українцями та росіянами, які живуть в Україні. Він був політично організований, це конфлікт, створений за допомогою адміністративних та політичних засобів. Це політична війна, розпочата Росією, яка намагається  послабити Україну, перетворивши її на дезінтегровану, слабку країну-васала. Так звані сепаратистські республіки є просто інструментом для досягнення цієї мети. Ніхто не вірить у довгострокове існування "ЛНР-ДНР", вони - це тимчасове явище.

Що ви думаєте про транспорту блокаду Донбасу і чи вважаєте такі дії української сторони виправданими?

Я особисто спілкувався з бізнесменами, чий бізнес опинився розділеним навпіл лінією конфлікту. Багато компаній у Донецьку та Луганську продовжують працювати за українськими законами. Тому на ваше питання немає простої відповіді, і у цій ситуації я не можу сказати, що це 100 відсотків добра чи погана ідея. Звичайно, блокада створила причину для уповільнення економічного зростання. Але, очевидно, що економіка - не головна мета цієї війни. Україна зараз страждає, і вона має досягти своєї політичної мети, тому, можливо, саме такі дії необхідні. Але, на мою думку, коментувати довгострокові наслідки цієї блокади поки що рано. Оскільки це лише видимість, що сторони конфлікту живуть за мінськими домовленостями. Вони живуть в умовах постійного порушення мінських домовленостей. Обидві сторони розуміють, що цих порушень не уникнути і чекають на щось інше, що замінить мінські угоди. Але чи вони спроможні винайти щось нове навзамін, це питання. І блокада Донбасу - це, можливо, спроба прозондувати, що спрацює, а що ні.

Що, на вашу думку, має робити українська влада вже зараз, щоб усунути найтяжчі наслідки війни на Донбасі?

Ви знаєте, мене можна назвати політиком-романтиком. І якщо ви запитаєте у мене, що треба робити передусім, то загалом, звичайно, людям на Сході треба надати фінансову допомогу, домашній затишок, робочі місця. Але дуже мало робиться для того, щоб завоювати душі та думки цих людей. Зараз вони  у своїй масі думають так: "Є війна, мені це не подобається, влада дала нам гроші і притулок, спасибі їй за це, але ми страждаємо, ми жертви, ми ні в чому не винні і нам треба якось виживати". Але якщо ви запитаєте в них, чи готові вони воювати за свою країну, вони в більшості своїй скажуть: "Ні, я не люблю війни". Ми не завоюємо серця людей, лише даючи їм матеріальну допомогу. Треба ідеологічно робити щось для того, щоб пов’язати їх з майбутнім України, а не з минулим Радянського Союзу. Наразі ці люди не почувають, що їм приділяють постійну увагу, не почувають, що вони потрібні України. Дуже часто виникає враження, що вони є просто ще однією проблемою серед багатьох інших, а не шансом і можливістю для своєї країни. Треба зробити так, щоб у цих людей з’явилася національна гідність, і ця гідність має бути українською.