Доллі на обід
17 березня 2008 р.
У США, за оцінками американського міністерства сільського господарства, налічується близько 600 голів клонованої худоби. Переважно, це крупна рогата худоба. Якщо господар вирішує клонувати одну зі своїх домашніх тварин, то, як правило, через бажання зберегти добру спадковість або навіть примножити її. Для цього у племінного бика беруть кілька клітин та цей генетичний матеріал вводять до яйцеклітини, із попередньо вилученим ядром. Через певний час ця яйцеклітина, введена до організму корови, виростає в точну копію племінного бика. Забити такого теля шкода, не кажучи вже про те, що надто дорого, пояснює Марк Уолтон з американської компанії у сфері клонування ViaGEN:
«Середня вартість клонованої рогатої худоби – приблизно 13,5 тисяч доларів, незалежно від того, це самець чи самка. Фактично клонування є інструментом репродукування і на сьогодні це найпередовіша технологія розведення тварин. Фермер може спостерігати за здібностями тварини та отримати завдяки точним генетичним копіям, ті самі якості.»
Тож, у найближчому майбутньому, самі клони в холодильнику не опиняться. Чого не скажеш про їхню, отриману природним шляхом, молоду парость.
Міжнародна харчова інформаційна рада, яку підтримує харчова промисловість, в 2007 році провела опитування. Згідно з ним, лише десять відсотків споживачів готові, «із великою ймовірністю», купувати в супермаркеті продукти з клонованих тварин.
Водночас, позначати клоновану яловичину чи свинину спеціальними позначками в США не передбачено і від традиційного м’яса їх не відрізнити. Допомогти споживачеві з’ясувати походження продукту міг би банк даних. Його винайшов ірландський вчений Патрік Канінгем, професор Дублінського університету:
«Ми розробили методику встановлення походження м’яса у зв’язку із епідемією коров’ячого сказу в Європі. Ми вдосконалили її та вивели на ринок, і тепер її активно використовують, просто щоб заспокоїти покупця.»
Для таких цілей, у кожної тварини, яку клонують, за життя беруть маленькі зразки клітин. В якості впізнавальних ознак науковці використовують так званий «генетичний профіль»,- каже Канінгем:
«Дані зберігають у комп’ютері і, за необхідності, визначають ДНК-профіль будь-якого шматка м’яса чи гамбургера та встановлюють походження. Насправді, цей метод себе добре зарекомендував: у нас в Ірландії ми його застосовуємо в експериментах з 96 року. Він вживається трьома найбільшими вітчизняними торговельними мережами і це означає, що практично ми в стані перевірити 75 відсотків усієї яловичини.»
У цьому-то, на думку вчених, і полягає проблема. Бо якби долучилися усі, то можна було б досягнути майже 100-відсоткової гарантії.