"Російська влада завдала економіці більшої шкоди, ніж санкції"

Георгій Сатаров, президент російського фонду прикладних політичних досліджень ІНДЕМ, помічник першого президента Росії Бориса Єльцина в інтерв'ю DW розповів про політичну та економічну ситуацію в країні після анексії українського Криму й оцінив вплив санкцій Заходу на Москву.

DW: Московський "Марш миру" на підтримку України продемонстрував готовність громадянського суспільства до протестних акцій, незважаючи на сильний тиск і пропаганду. Наскільки російська опозиція здатна очолити цей протест?

Георгій Сатаров: Свого часу Артур Шлезінґер-молодший у книзі "Цикли американської історії" писав, що на кожне покоління доводиться своя революція. Зараз у російську політику прийшли люди, які виросли на деякій дистанції від держави і тому вважають себе достатньо вільними. Вони освічені й успішні. Вони вміють організовуватись, готові працювати на спільний результат, а не на особистий успіх, оскільки для особистої реалізації у них є інші можливості.

Однак найсуттєвіша відмінність між протестом 30-річної давнини і нинішнім протестом, що учасники нічого не чекають від влади й вимагають, щоб їм не заважали. Тому я вважаю, що в Росії інтенсивно відбуватиметься зміна типу політичного лідерства, і я з оптимізмом дивлюсь на нове покоління політиків.

Як Ви оцінюєте дані опитувань, згідно з якими 85 відсотків росіян підтримують Путіна?

Ці цифри жодним чином не пов'язані з поняттям "громадська думка". На "Марші миру", який зібрав десятки тисяч людей, було лише пару сотень їхніх противників - "телевізійних хлопців", які стояли зі своїми плакатами під прикриттям поліції. Тож де ж ці 85 відсотків, які так люблять Путіна і "Кримнаш"?

Так що міфічні відсотки означають лише гру народу з владою, яка полягає у наступному: "Ви ставите мені запитання, а я відповідаю так, як ви мене вже кілька років учили, а зв'язуватись з вами я не хочу". Це не є думкою мас, хоча, безумовно, у Росії є люди, які пристрасно уклоняються Путіну і волають від захвату від його "зовнішньополітичних досягнень".

Дії Путіна щодо України розчарували багатьох політиків у ЄС і США, хоча ще нещодавно Захід був упевнений, що Росія йде шляхом конструктивної співпраці. У чому причина несправджених надій?

Я бачу основну проблему в точці зору західних політиків, які сформулювали для себе таку модель Росії, яка дозволяла їм проводити зручний зовнішньополітичний курс, розрахований на короткострокову ефективність. У реальності цей курс обернувся колосальним довгостроковим провалом.

Для внутрішніх же спостерігачів у Росії нічого неочікуваного не відбулося. Адже до українських подій була російсько-грузинська війна і багаторічна внутрішня війна російської влади проти власного народу. Ці події характерні, перш за все, в'ялою реакцією на них Заходу.

Ось і зараз і Путін, і Захід занурились у стратегію маленьких крочків, абсолютно нежиттєздатну, тому що вона розрахована на ситуацію керованості, коли навіть мікрореакція могла б призвести до потрібних результатів. Але цього не відбувається, хоча загальна ситуація висвітлюється яскравіше, оскільки полем упливу Кремля стала Україна, де ллється кров.

Наскільки уразливими для російської економіки виявились санкції Заходу?

Економічна ситуація в країні не має жодного відношення до останніх санкцій. Річ у тому, що російська влада спричиняє економіці набагато більшої шкоди, ніж будь-які санкції. Це ціла колекція злочинів. Адже найсерйозніші проблеми почались ще до санкцій. Просто російській еліті зручно все списувати на тиск Заходу, при цьому нам брешуть, що ми самі з усім упораємося.

Ні з чим ми не впораємося, тому що в Росії зруйновані інститути ринкової інфраструктури, і головний з них - незалежна судова влада. Без них нормальна економіка працювати не може. У країні повальна корупція, злодійство і державний рекет, з країни втікають капітали. У багатьох містах зараз найголовніша проблема для підприємців у тому, що немає кому продати бізнес - усі бояться його купувати.

Що стосується дієвості уведених Заходом санкцій, пам'ятаєте, як у романі "Граф Монте-Крісто" дід привчав свою онучку до мікродоз отрути, підозрюючи, що її можуть отруїти. Так ось мікросанкції Заходу привчають Росію слабко сприймати кожну наступну дозу.

А як повинен був реагувати Захід на дії Росії щодо України?

Питання про реакцію Заходу на дії Росії треба було поставити по-іншому: що треба було робити західним політикам за 10 років до початку російсько-українського конфлікту, щоб його попередити? Робити ж Заходу потрібно саме те, що сьогодні роблять усі громадяни демократичних країн - не закохуватись у політиків, як колись жінки в Німеччині закохувалися у Гітлера. Історія показує, що це призводить до краху.

У той же час на Заході чомусь завжди закохувались у російських політичних лідерів - спочатку в Горбачова, у Єльцина, а потім і в Путіна. Один з представників західної політики заглядав Володимиру Володимировичу в очі й бачив там якісь глибини. Так ось моя порада - не закохуватись у політиків, щоб потім вас не спіткало жорстке розчарування.

Як усім сторонам вийти з ситуації, що склалася?

Не знаю. Більше того я не впевнений, що хтось це знає. Уявіть, що замість вівсяної каші на сніданок ви зварили якусь бурду, яку їсти не можна, тому що це небезпечно для здоров’я. Але немає також і відповіді, за яким рецептом її можна перетворити назад у вівсянку. Так і тут - кошмарна каша уже заварена, а що з нею робити далі, ніхто не уявляє.