Гендерна політика по-українськи або хто має захищати права жінок

Занепокоєння станом дотримання прав жінок та станом реалізації держполітики у цій сфері висловили учасники заходу, організованого парламентським комітетом з прав людини, нацменшин та міжнаціональних відносин. У резолюції круглого столу зазначається - оцінки громадських організацій та експертів свідчать про численні прояви порушень прав жінок в Україні.

Надія на Раду Європи

Член української делегації в ПАРЄ, народний депутат від БЮТ Олена Бондаренко сказала Deutsche Welle: «Хочу подякувати моїй колезі по ПАРЄ, представниці Німеччини Віолі фон Крамон, яка внесла на обговорення Резолюцію стосовно ситуації з правами жінок в Україні і запропонувала це питання винести у моніторинг Ради Європи щодо виконання зобов'язань України». За словами депутата, у червні у Комітеті рівних можливостей організації пройдуть слухання стосовно дотримання прав жінок в Україні. «Сподіваємося, моніторинговий комітет врахує побажання щодо постійного перебування під моніторингом Ради Європи питань дотримання прав жінок, протидії торгівлі людьми і подолання насильства в сім'ї в Україні», - так голова підкомітету з міжнародно-правових питань та ґендерної політики Комітету ВРУ з питань прав людини Бондаренко підсумувала пропозиції фахівців.

Хто відповідає за гендерну політику?

Представниці жіночих організацій та й окремі чиновники нарікають, що після реорганізації структр виконавчої влади ліквідовано Міністерство сім'ї молоді та спорту, яке опікувалося також і гендерною політикою. Депутат Бондаренко нагадує, що у квітні глава держави передав питання дотримання рівних можливостей чоловіків і жінок Міністерству соціальної політики. «Але й сьогодні немає такої структури, яка би мала цим займатися. Це дуже непокоїть. А питання протидії торгівлі людьми взагалі випало із уваги владних структур», - каже Олена Бондаренко.

Координатор Програми рівних можливостей ПРООН Лариса Кобелянська водночас впевнена, до гендерної політики має бути системний підхід: «Повноваження на забезпечення рівності мають поширюватись на всі органи влади, а не лише на один центральний». Разом з тим, Кобелянська погоджується, що Конвенції Ради Європи – це добрі можливості Україні використати інструмент міжнародного впливу. Суспільство ж, на її думку, погано обізнане з цими документами. Депутат Бондаренко зауважує, що все ж на це сподіватися не можна, адже, за її словами, гендерна культура відсутня й на високому державному рівні.

Захист прав жінок

Юрист Олег Давиденко, який займається захистом прав жінок, каже, що в Україні панує стереотип ставлення до ролі жінки у суспільстві, як до другорядної, тому на практиці закони й норми про рівні права не застовуються. За його словами, часто має місце прихована дискримінація під час працевлаштування й визначення зарплатні.

Водночас Маріана Євсюкова з жіночого правозахисного центру «Ла Страда-Україна» додає, що й жертви сексуальних домагань не мають правових інструментів з ефективного захисту, хоча, як вона каже, на гарячу телефонну лінію центру надходить все більше таких звернень від жінок. «Отже, жінка ані в приватній, ані в професійній сфері не є захищеною» - резюмує Євсюкова. Разом з тим, жінки частіше ніж чоловіки звертаються до Уповноваженого ВРУ стосовно порушень своїх прав. За словами представниці Уповноваженого Наталії Іванової, таких звернень надходить більше від жінок - щодо дотримання рівності, економічних прав, свободи віросповідання, соцзахисту, житлових питань.

Автор: Ольга Веснянка

Редактор: Наталя Неділько