Біженці зі Східної України в Києві: брак речей і напружений ринок житла

В Альони є півгодини часу. Півгодини на те, щоб вибрати зимовий одяг для неї та її трирічного сина. Альона приїхала з містечка неподалік від Луганська, де впродовж місяців ідуть бої між сепаратистами та українською армією. Біля входу до благодійної організації на вулиці Фролівській, що на Подолі у Києві, вишикувалась черга. Більша частина - біженці зі Східної України.

Групами по десять людей вони залишаються в кімнаті з одягом, яка заповнена численними пожертвуваними упродовж останніх тижнів речами. "Це мій обов'язок - допомагати тут, - каже Віктор, який приносить старий одяг та теплі ковдри. - Ми всі українці, якби я був у подібній ситуації, мені б теж допомогли, це очевидно".

Тиснява та роздратування

Леся Литвинова, координаторка цього центру роздачі речей, тим часом намагається контролювати ситуацію. Раз на тиждень тут видають їжу, раз на місяць - засоби гігієни, щодня - одяг. Нашвидкуруч Литвинова записує особисті дані біженців і те, що вона їм віддає. Пожертвування повинні розподілятись справедливо. Тут постійно працюють двадцять добровольців, у вихідні приходить ще більше людей. Збирається натовп, в приміщенні голосно, загальний настрій дратівливий. Хтось протискується через натовп з пакетами пелюшок, наступний не знаходить підходящих зимових чобіт. "Перш за все в дефіциті взуття, - каже Литвинова. - Щодня сюди приходять до 250 сімей. Цьому немає кінця".

Біженка Альона тим часом порпається у в'язаних светрах і відданих шкіряних рукавичках. Вона в Києві з початку серпня, часу взяти з собою теплий одяг для майбутньої холодної пори року вона не мала. Її рідне місто Красний Луч біля Луганська було обстріляне сепаратистами. "Я не могла нічого взяти, моя мама дала мені трохи ліків для мого хворого сина, і я поїхала", - розповідає вона. Тому Альона не хоче називати своє повне ім'я. Занадто великим є страх того, що може статися, якщо вона повернеться на контрольовану сепаратистами територію. Альона є однією з приблизно 80 тисяч вимушених переселенців в основному зі Сходу країни, які осіли в Києві і не знають, що відбуватиметься далі.

Напружений ринок житла

Один із наслідків масового приїзду біженців: в українській столиці ціни на оренду житла підвищились на 10-20 відсотків. Київська ріелторка Юлія Дзіх має багато роботи з моменту початку війни. Щодня до агентства нерухомості "Трелад" надходять запити від сімей біженців. "Більшість шукає житло на термін від чотирьох до шести місяців, - зазначає вона, - тому що люди сподіваються, що війна закінчиться, і тоді вони зможуть повернутися".

Київська міська влада поспіхом створила координаційний орган просто на вокзалі, який під час канікул надавав у розпорядження біженців студентські гуртожитки. Але місця не вистачає. "Між іншим, ми радимо всім біженцям, які реєструються у нас, їхати до інших регіонів України, де ринок житла є не таким напруженим", - наголошує Наталя Іванівич з міської адміністрації.

Групи для дітей біженців у дитячому садку

Альона спочатку влаштувалась у своїх київських знайомих. Вона хоче спробувати знайти квартиру разом зі своєю подругою Мариною, яка також втекла зі Східної України. Свого сина Микиту Альона хоче записати в дитячий садок у Києві. В районі Пуща-Водиця, де вона зараз проживає, дитячий садок створив додаткові групи для дітей-біженців. А ще упродовж найближчих кількох тижнів вона повинна знайти тут роботу, втомлено розповідає Альона, роздивляючись речі в пункті видачі одягу.

Між тим, до пластикових пакетів Альони перекочовують светри, товста чорна зимова куртка і навіть іграшки для маленького Микити. Швидко розписується, що вона отримала одяг, - і на цьому її 30 хвилин закінчуються. Обоє змушені вийти, оскільки черга людей, які чекають за дверима, є ще довгою.