Арт-експерт: Послання Бенксі - не можна всьому вірити!
11 лютого 2019 р.Нині робота має назву "Любов - у смітнику" (Love is in the Bin). В жовтні 2018 року невідома жінка придбала картину за майже 1,2 мільйона євро на мистецькому аукціоні в Лондоні. Безпосередньо під час оголошення про перехід "Дівчинки з кулею" до рук нової власниці спрацював вмонтований у картину механізм, який порізав роботу на тонкі смужки.
З 5 лютого цей твір мистецтва презентовано на виставці в музеї Фрідера Бурди (Museum Frieder Burda) в Баден-Бадені. Роботу можна побачити безкоштовно протягом наступних чотирьох тижнів. Після завершення виставки нова власниця віддасть твір міській галереї Штутгарта на довготривале зберігання.
Експерт Ульріх Бланше (Ulrich Blanché) досліджує британське мистецтво післявоєнного періоду й працює в Інституті історії європейського мистецтва в Гайдельберзі. До сфери його наукових інтересів належать стріт-арт та графіті, зокрема творчість Бенксі. Він видав такі фахові публікації, як "Вуличний активіст Бенксі" (2010 року) та "Мистецтво споживання. Культура й комерція у творчості Бенксі й Демієна Герста" (2012 року), а також був науковим консультантом виставки в музеї Фрідера Бурди. В інтерв'ю DW він розповів про загадкового митця.
Deutsche Welle: Чи можете Ви пояснити феномен Бенксі? У чому секрет успіху цього вуличного художника?
Ульріх Бланше: Своє мистецтво Бенксі адресує не лише нішевому, а й масовому глядачеві. Його провокаційні медіароботи доповнені чудовою хореографією й привабливим візуальним контентом. Ще однією складовою успіху є те, що художник говорить на актуальні для суспільства теми, хай навіть анонімно. Глядачеві завжди кортить розгадати загадку: "Хто ховається за псевдонімом Бенксі?".
Можливо, саме анонімність зробила його зіркою міжнародної мистецької сцени?
Зіркою художник став, перш за все, завдяки своїм роботам і тому, як і коли він їх презентував. Місце й час грають важливу роль. Наприклад, коли в Англії проходив референдум щодо Brexit, Бенксі робив щось безпосередньо перед голосуванням. Це нагадує карикатуру, якою художник реагує на актуальні події.
Також важливо, що автором роботи є людина, обличчя й біографію котрої глядач не знає. Це його особлива риса, адже більшість художників хочуть з’являтися перед камерами й у медіа. Анонімність Бенксі можна розглядати як довготривалий перформанс, можливо, як одну з найважливіших його робіт.
Бенксі влаштовував махінації навколо власних картин у музеях, він зняв відео в секторі Гази, щоб запросити "туристів" у зруйнований район… Чи маєте Ви на увазі саме ці провокативні медіароботи?
Саме так! Наприклад, відкритий Бенксі 2017 року "Обнесений стіною готель" (Walled Off Hotel) "з найгіршим у світі краєвидом" у Палестині є не лише готелем, а й мистецьким перформансом і політичним виставковим проектом. А 2009 року він презентував у Бристолі свою виставку, яка того року стала однією з найуспішніших виставок світу, незважаючи на те, що проходила в одному з провінційних британських музеїв.
Його проекти збирають людей у різних місцях світу, і часто під час цього стається щось несподіване. 2010 року Бенксі зняв фільм про режисера, котрий став художником. Водночас сам Бенксі під час роботи над стрічкою перетворився з художника на режисера. Відеоробота "Вихід через сувенірну крамницю" (Exit through the Gift Shop) навіть була номінована на "Оскар". Постійно з’являються нові й дуже різні роботи Бенксі, які привертають увагу глядача й медіа.
Якими є головні мистецькі послання Бенксі до глядача?
Головне послання можна сформулювати так: "Дивіться уважніше! Не сприймайте все однозначно!". Бенксі протиставляє свої роботи громадській думці, коли, наприклад, французька влада каже: "Ні, ми не використовуємо сльозогінний газ у таборах біженців у Кале". У відповідь Бенксі створює роботу, де зображено дівчину-героїню роману Гюго "Знедолені", а під зображенням додає 3D-код. Глядач сканує цей код, і на смартфоні відкривається відео, в якому показано, як французька поліція застосовує сльозогінний газ у таборі біженців.
Його роботи часто мають політичний підтекст: проти суспільства споживання, проти війни, проти насильства. Але ці роботи також не є занадто серйозними, вони мають і розважальну складову. Ще одне послання Бенксі: мистецтво має бути доступним для всіх, воно має бути зрозумілим. Але й не варто забувати: не можна вірити геть усьому!
У жовтні 2018 року "Сотбі" виставив на продаж роботу "Дівчинка з повітряною кулею" (Girl with Balloon), яка ще під час аукціону частково самознищилася. Бенксі оприлюднив інформацію, що шредер у раму картини вмонтував він сам ще задовго до аукціону. Чи вірите Ви в те, що аукціонний дім не помітив пристрій, вбудований у занадто товсту раму картини?
Є різні джерела. За словами самого Бенксі й "Сотбі", аукціоністи не знали про наявність пристрою. Дехто скаржився, що роботу не виймали з рами для обстеження перед продажем. Така ситуація не є новою, таке траплялося, скажімо, з художниками Лючіо Фонтаною та Джорджем Кондо, але все одно це рідкісний випадок.
Рама картини була дуже масивною (18 сантиметрів завтовшки) і дуже важкою. Коли роботу привезли в дім «Сотбі», було висунуто вимогу, щоб під час аукціону картина висіла на стіні, а не стояла на мольберті, як це відбувається зазвичай. Все це виглядає дуже дивно.
Якщо вірити Бенксі, котрий каже, що картина була створена 2006 року, то батарейки в шредері мали би триматися аж 12 років! Це виглядає дуже неправдоподібно й викликає низку запитань. На мою думку, у "Сотбі" про щось здогадувалися, але в справжню домовленість між аукціоністами й Бенксі я не вірю.
Яким, на Вашу думку, був справжній задум цієї акції? Чи мала бути картина повністю знищеною?
Сам художник у своєму відео, яке він оприлюднив на YouTube, каже, що було заплановане повне знищення картини. На відео видно, як він повністю порізав копію роботи під час пробного сеансу. Це версія самого художника.
З іншого боку: що ми маємо тепер? Тепер є наполовину порізана картина, яка візуально виглядає набагато привабливіше, ніж якби вона була порізана повністю. Ми можемо здогадуватися, як вона виглядала раніше. І ми також можемо припустити, що трапилося, уявити рухи шредера, побачити цей live-перформанс.
Ми також можемо бачити, що з цього вийшло, кінцевий результат, який отримав нове ім'я й новий сертифікат. Тепер робота офіційно має назву "Любов - у смітнику". На мою думку, це або збіг, або хороший план. Розгадати цю таємницю до кінця ніколи не вдасться.
А що думаєте Ви особисто з цього приводу?
Історики мистецтва не роблять припущень, вони покладаються на факти й взаємозв'язки. Але на мою думку, "Сотбі" виставив би на продаж навіть мішечок з попелом, якби Бенксі спалив, а не порізав свою роботу. Неважливо, як критикують ринок мистецтва - врешті-решт, хтось завжди зможе продати сліди, залишки й сувеніри.
Як може Бенксі захистити себе від цього механізму комерціалізації? Зараз він створює свої роботи на об'єктах, які непросто відокремити й перемістити. Наприклад, перед Різдвом у британському місті Порт-Толбот Бенксі намалював балончиком на стіні гаражу хлопчика, який ловить сніг. При більш детальному розгляді можна несподівано зрозуміти, що це падає не сніг, а попіл. Пізніше власник продав свій гараж за шестизначну суму. Як може Бенксі взагалі далі творити в публічному просторі?
На це запитання справді важко відповісти. Кожна робота, котру створює Бенксі, стає приводом до того, що хтось заробляє на цьому великі гроші. Це може бути і сам художник, і, як у цій ситуації, шахтар, котрому належить гараж. Останнє також не означає, що гроші потрапили не в ті руки.
Нині Бенксі намагається створювати свої роботи на об'єктах, котрі не так просто кудись забрати. Він більше не малює балончиком на парканах будівельних майданчиків. Він намагається творити на об'єктах, які за своєю суттю вже є, так би мовити, політичними.
Нещодавно стало відомо, що двері паризького клубу "Батаклан", через які під час терактів у листопаді 2015 року тікали люди й на яких потім Бенксі намалював свою "дівчинку", викрали.
Часом складається враження, що коли Бенксі малює балончиком на дверях, він сам, можливо, хоче, щоб ці двері хтось кудись забрав. Існують також приклади, коли йшлося про благодійні проекти. Між іншим, якось Бенксі намалював на будівлі молодіжного клубу в Бристолі парочку, яка дивиться на екран телефону. Цю роботу було дуже легко кудись забрати. Зокрема, Бенксі сам посприяв росту зацікавленості графіті, оприлюднивши новину про те, що молодіжний клуб перебуває в скрутному фінансовому становищі. Згодом клуб продав роботу на аукціоні.
Чи було це подарунком?
Юридично все, звісно, виглядає складніше. Це все-таки пошкодження приватної власності - графіті, вандалізм. Лише через те, що художник настільки широко відомий, робота стала подарунком.
Бенксі знову й знову скаржиться на велику кількість неавторизованих експозицій і оприлюднює на своєму веб-сайті списки незаконних виставок його робіт від Маямі до Стамбула й Берліна, де з відвідувачів часто беруть високу плату за вхід. Зараз його наполовину порізану картину виставляють на огляд у музеї в Баден-Бадені, а потім картина потрапить на довготривале зберігання в міську галерею Штутгарта. Чи це має сенс?
Чому Баден-Баден підходить під концепт Бенксі - складне запитання. Попри все, глядачі можуть побачити картину в музеї. Бенксі постійно каже, що його власні виставки завжди безкоштовні. За інші треба платити. В Баден-Бадені нам вдалося створити певний гібрид. Хоч це і не персональна виставка Бенксі, її можна відвідати безкоштовно.
Крім того, "Любов – у смітнику" не є об'єктом стріт-арту. Порізана картина була роботою на полотні. Мотив спершу з'явився не на вулиці, хоча є також версії у форматі стріт-арту, нелегально намальовані в Лондоні, на Ямайці та Кубі. Спершу цей мотив з'явився на обкладинці платівки. Бенксі намалював це зображення 2003 року для синглу гурту Blur "Good Song" на зворотній стороні обкладинки платівки. Це зображення і є прототипом.
Можна прочитати таку інформацію, що "Дівчинку з повітряною кулею" знайшли вже 2002 року на стіні будинку, вирізали й продали за великі гроші.
Так, про це йдеться навіть на сайтах "Сотбі", Wikipedia та BBC. Але немає жодних доказів, що ця інформація правдива. Навпаки: більшість фактів вказують на те, що це не так. Робота з Істерн-стріт у Лондоні, яку продали за 560 тисяч євро, з'явилася 2004 року.
Чи взагалі може стріт-арт виконувати свої функції в музеї?
Так, якщо брати до уваги контекст. Якщо помістити до музею лише мотив, без контексту, він буде виглядати банально: як звичайна дівчинка з повітряною кулею. Дуже кітчево, дуже примітивно - як це взагалі тут опинилося? Що ця дівчинка робить поряд з Пікассо? Це неможливо!
Але якщо додати контекст про те, що робота з'явилася унаслідок нелегального перформансу, що за нею стоїть історія, що вона пов'язана з рухом 2003 року проти війни в Іраку, тоді стріт-арт цілком може виконувати свої функції в музеї. Але без контексту - переважно ні. Тоді це просто вирізаний шматок стіни - екс-стріт-арт.
Чи є у Вас припущення, хто може ховатися за псевдонімом Бенксі?
Мені здається переконливою історія про митця Робіна Ганнінгема з Бристоля, яку оприлюднила газета Daily Mail 2008 року. Також завдяки цій інформації можна відповісти на багато запитань, як-от, наприклад, про ім'я. Але з часом я почав ставитися до цієї інформації дедалі більш критично. Тож цілком може бути, що ця версія недостовірна.
Геть неправдивою є версія про те, що Бенксі - це вокаліст гурту Massive Attack Роберт Дель Ная. Цей митець справді вплинув на формування Бенксі, це представник попереднього покоління графіті. В Англії його вважають першим графіті-художником, який почав малювати балончиком. Він не раз співпрацював з Бенксі й досі є активним як митець. Але в нього зовсім інший стиль, і сам він не настільки креативний, як Бенксі.
До 3 березня 2019 року картину Бенксі можна побачити в музеї Фрідера Бурди в Баден-Бадені. В рамках виставки заплановані лекції й публічні дискусії.